Мріє істина в краплях прозорих дощу,
Що повільно стікає сльозою у землю.
Чи для себе її за життя віднайду,
Чи тоді, як над тілом своїм схилюсь мертвим?
І в безсмертя занурюсь наступний виток,
Якщо буде заслуга на волю Господню.
Може, в іншім бутті щирість - то не порок,
За що люди у бруді купають, як хвойду.
Не втікала ж від долі, приймала, як є,
Підставляла й плече, хоч і кволе, в потребі.
Мала серце відкрите для всіх я своє,
В чужім горі схилялась у щирій жалобі.
І несла в собі слово, любов і журбу,
І розлуку, й довіру, й кохання причастя.
І вступаю у осінь життя вікову,
А круг мене палає жертовне багаття.
03.10.19
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2019
автор: Валентина Ланевич