Перша паморозь впала на трави,
В сонці вранішнім грає веселка.
Позолота осіння в оправі,
Поміж неї біжить тіні змійка.
Вітер з листям шепочеться стиха,
Гне в поривах любові додолу.
В тих обіймах немає ще лиха,
Силу вітер бо вибрав спокволу.
Небезпека чатує на варті,
Присипляє у ласці тривогу.
Розіргається буря в азарті
І посиплеться лист на дорогу.
І від квітки залишить осердя,
Мов пір’їнки, підхопить пелюстя.
А по хвилі знайде милосердя
Й кине їх на зморожене груддя.
Й полетить десь у сад чи діброву,
Закружляє з охапкою в парі.
Як знеможеться, впустить покрову,
Відпочине й гайне в нові далі.
І зачепить хмаринку за п’яти,
І гайда веселить піднебесну.
Він є вітер й на те, що казати,
Має сутність беспутню та чесну.
25.09.19
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2019
автор: Валентина Ланевич