Хто рідну землю свою в пісні оспівав,
і ніжно пестив золоті дівочі коси.
За Україну рідну на смерть він стояв-
а ще й по нинині як згадаєш ллються сльози.
На поготові в руках зброя як завжди,
в думках родина, рідний край і хата.
Хоч хотів жити а померти був готовий хоч коли,
за Україну неньку,що чекала перемоги-свята.
Хлопцям співав пісні він свого краю,
та у казані готовив страви рідної землі.
І побратимам ще розказував як він бродив в дубовім гаю.
а потім кожну ніч бував удома-хоча у сні.
Про маму рідну і пригоди,ще з дитинства,
ділився з хлопцями в розмові за столом.
Як з хлопцем в школі за дівчину бився-
хоч ніяковів а теж їм це сказав.
Він і в бою був завжди де потрібно,
хоч в середині теж мучив страх.
Але він бився як козаку це гідно-
він приближав як міг ворога,вже крах.
Хоч і хоробрий та неоминула куля,
і затуливши побратима в домовину зліг.
Він був герой,це його вибір а не доля-
своєю смертю житя чиєсь він спас.
Простий хлопчина що любив країну,
він як усі-кохав й любив життя.
Без роздумів поляг за рідну Батьківщину,
Героям Слава-тобою гордится рідная земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848875
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2019
автор: Бабич