Небо глибоке, повне синяви,
Тепло ще лагідне, хоч вранці прохолода.
Мов навесні мені зустрілась ви
Очам вас бачити – і серцю насолода.
Чом саме вересень? Де були літні дні
Коли цвіли на травах перли-роси
Ви ж мабуть знаєте, що снилася мені
Як я у травах пестив ваші коси
Я чув ваш голос, цілував вуста,
Допоки ніч показувала казку
Невже і ви в черговий раз «не та»
І міражами снились ваші ласки
Вже безліч раз я бився об кути
Споруд невдач, що зводила недоля
Після падінь я мусив знову йти
На світ зорі, бо була Вища Воля
І в тій меті я бачив злет надій
На те, що Небо ще до мене добре
І нагородить за суцвіття мрій
За чисте серце – вірне і хоробре.
Аж раптом – ви! В огні яскравих барв
В осінній сукні Бабиного літа!
Здалось мені, що саме вас шукав,
Що саме вам душа моя відкрита.
Дивлюсь на вас і знову з моїх вуст
Готове слово ніжності зірватись
Остерігаюсь: раптом знову кут
І небезпечно знову закохатись
Бо недалеко листопад сумний
Де є портали в грудня холоднечу
То ж чи надовго почуттів сувій,
Нові стосунки чи тепер до речі?
В нове кидатись сліпо, сторчголов…
А потім знов полин розчарування?
А може ви – саме ота Любов,
Одна з можливих: Перша і Остання!
18 вересня 2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848587
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2019
автор: dovgiy