Не хочемо міняти ми себе,
Так страшно, все що маємо втрачати,
Та лиш тоді, як втратимо вже все,
По-справжньому почнемо цінувати.
Коли тонким став під ногами лід,
Завжди лише на себе покладайся.
Немає тих, хто все робив як слід,
Хто жоден раз в житті не помилявся.
Часом буває важко, знаю це,
Ми щось втрачаємо на кожнім кроці.
Платити тут приходиться за все -
Безплатний тільки сир у мишоловці.
Не легко нам зробити перший крок,
Та не почнеться жоден шлях без нього,
І щоб пройти крізь терни до зірок,
Відмовитись потрібно від усього.
Від того, що нас мучить кожен день,
Від того, що здавалося прекрасним...
Бо цим ми дуримо себе лишень,
Але всередині потрохи гаснем.
Тримає правду хтось в своїх руках
Й від себе намагається сховати,
А хтось, вдивляючись туди крізь страх,
Життя своє спроможний поміняти.
Лиш потім, оглянувшися назад,
Коли в душі ще була осінь, хмарно,
Навколо дощ із сліз і листопад,
Побачимо, що все було не марно.
18.09.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2019
автор: grotath