Сумна природа й я сумую,
В передчутті лихих подій,
Схожими стали свята й будні,
Як у полоні безнадій...
Вже шостий рік війна на Сході,
І в владі безлад на всі сто...
Слова лунають і сьогодні,
Бої не відміняв ніхто...
Минули пориви гарячі,
І в особистому житті,
Забулись погляди юначі,
Лишився сум безмежний мій...
І ціни рвуться знову вгору,
Все менше й сили вже стає,
Щоденні зміни у природі,
Рутина душу дістає...
Немає сили і бажання,
Стрічати ранки чарівні...
Лиш без потуг і намагання,
Згадую роки молоді...
Які ж вони були чудові,
Все зрозуміле і просте...
Справи цікаві і зразкові,
І сонце в небі золоте...
Та все давно уже минуло,
Кудись у безвість відійшло,
Холодним подихом війнуло,
Ніби нічого й не було...
Хоч осінь завше загадкова,
І дні ще теплі чарівні,
Краса осіння світанкова,
Рідко всміхається мені...
Радість печаллю бува скута,
І я як всі пливу у ній...
І з найріднішими розлука,
І негаразди на війні...
Як всі я радості чекаю,
У ці осінні теплі дні...
Діти й онуки приїжджають
І веселіш стане мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848328
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2019
автор: геометрія