Вздовж дороги, за вікном мелькали дерева покриті снігом, а деякі голі, аж сизі від морозу. Поміж них зелені, пишні ялини й
сосни, на голках льодові намистини, срібляться, переливаються на сонці. Іскриться сніг, то сріблом, а то й златом….
За два тижні настане березень , помітно сонце яскравіше,тепліші промені, хоча й мороз вночі був мінус п`ятнадцять градусів та все ж ближче до полудня, не більше мінус сім.
Автобус їхав не дуже швидко, додога ледь - ледь розчищена,, видно вночі славно погуляла хурделиця. Під лісом пагорби снігу, кущів зовсім не видно, а дерева з усіх сторін в облозі, по пояс потонули в кучугурах, наче одяглися в білі пишні спідниці.
Михайло дивився у вікно і часом поневолі прикривав очі від різкого блиску снігу, на душі спокій і відчуття благодаті. Як добре, вперше за п`ять років, пішов у відпустку. І тут така нагода, ще й путівку запропонували в санаторій, в Слав`яногірськ. Можливо б і не їхав та дружина наполягла, каже - їдь любий, я тобі довіряю. Знаю, хоч живемо з тобою п`ятнадцять років і всього у нас було , окрім зради звичайно, тож гадаю й цього разу не вскочиш в гречку. Звичайно- думав - де там скакати, двоє дітей вдома, їх треба на ноги ставити, як кажуть люди.
За мить ледь помарнів, наче сіра тінь лягла на обличчя. А чи кохав? Й не снилося тоді, просто допоміг встати на ноги, коли вона упала з велосипеду і зламала тазостегновий суглоб. Добре,що телефонна будка неподалік, визвав швидку, лікар йому запропонував поїхати з нею, дати покази, як це трапилося. Там наче й не було причини впасти, чи вона на когось задивилася, чи, щось інше. Саме в той час він поспішав на автобус, мав їхати на роботу, до зупинки залишалося метрів десять, як таке сталося з дівчиною. Як міг не помітити, коли падала, то пролунав скрегіт і відразу гуркіт, і так скрикнула голосом гучним, як було не почути, хоча рух машин не зупинявся.
Її чорні очі, благаючі про допомогу. А згодом декілька раз провідав в лікарні. Коли лишалися на одинці, брала за руку, такий ніжний погляд і запитання, коли прийдеш? Не міг відмовити, не байдужий до чужої біди.
Йому тоді йшов лише двадцять другий рік, він і гадки не мав, щоб так рано одружитися. Та прийшов одного разу до неї додому, цього разу вона сама відчинила двері, радісно повідомила, що батьків вдома не буде, поїхали на дачу. Ох та молодість, палкі поцілунки і обійми, а потім ніч. Чи хотів, щоб сталось те, чого не виправиш? Мабуть ні! Але її ніжність тіла, шепіт на вухо,
-» Лицар моєї мрії, мій Геракл».
Не втримався, закипіла в жилах кров, шалена пристрасть спокусила на гріх. То було лише один раз та за місяць новина - буде дитя. Ось таке кохання, чи то кохання? І часом так важко на душі, коли згадує ту ніч і все немов хтось переслідує його, хочеться озирнутися назад, здається, що щось загубив, щось в житті пропустив.
Та час летів і вже радів, як син і донька, між ними рік різниця, збирали для обох волошки в житі. Здавалося й щасливий, чого, ще треба. Ось так і склалося сімейне життя. Більш – менш у злагоді і в достатку - можна сказати. Вона вчителька української мови, а він найкращий слюсар на заводі, квартиру від заводу отримав, тож живи та й тішся, як іноді казав йому батько,
- «Я в твої роки цього не мав».
Путівка…. Думки, як рій бджіл в голові, легке хвилювання. А цікаво, як там є танці, чи немає? З дитинства любив танцювати, у школі ним тішилися, найкращий танцюрист. На жаль в дружини не було такого великого бажання навчитися так танцювати, як він. Але дітей, хоч, ще й не дорослі, все ж навчив їх і вальс танцювати, і фокстрот..
Автобус під` їхав до приймального відділення санаторію.
За пів години Михайло зайшов в кімнату, де за столом сиділо двоє молодиків. Хлопці відразу встали, один з них , високий на зріст, подав руку,
- О! До нашого полку прибуло. Я Павло, а це Денис, будемо знайомі. Він представився хлопцям, оцінюючи, позирав на кожного, мабуть по років двадцять п`ять, не більше, зробив висновки. І роз’дягаючись, весело,
- То я для вас, напевно, як дядько.Не дуже підійду до компанії, мабуть захочете жінок приводити.
Хлопці переглянулися, обоє, примруживши очі, засміялися.
- Та ні, ми не по цій часті, так розважитися можна буде, потанцювати,а щоб дружинам зраджувати, то ні, приїхали відпочити, - весело сказав Павло .
- Та і це ж небезпечно, - підтримав розмову Денис.
- Ага, то ви одружені, це вже добре, а за фахом хто? І звідки, як то кажуть родом ?
- Ми з Донецька, обоє шахтарі, - поспішив сказати Павло, - А ви звідки?
- Я харків`янин… На ХТЗ слюсарем працюю. Значить всі трударі, тож будемо відпочивати. А, що до танців, я б теж туди з задоволенням пішов та боюся мені пари не буде, туди напевно одна молодь ходить. Так, тільки давайте на «ти» звертатися, що хіба такий старий?!
У перші дні відпочинку, після масажів, хвойних ванн, які назначив лікар, у кімнаті всі відсипалися. Іноді хлопці веселили Михайла, розповідали про свої походеньки, а часом згадували про роботу. Дивився на них й думав - невже я таким був десять років назад. Дивувався їх безтурботності, часто в кімнаті лунав сміх, розповідали анекдоти, жартували один над одним. Ввечері, сидячи за столом, грали в доміно, до пізнього вечора чаювали. Лежачи в ліжку Михайло любувався видом за вікном. Іскрився сніг від світла, що падало з вікна, а далі наче вхід в дивовижну зимову казку, заворожували ялини вкриті пухнастим, білим снігом. Поневолі Михайло згадував дитинство, як ходив з батьком в ліс по ялинку, по пояс провалювався в сніг. І ледве витягував ноги з валянками, в яких вже було повно снігу. А згодом, вже вдома батько знімав їх і сміявся, ти як той »Мужичок - сноготок» в Некрасова. Діставшись додому, батько натирав ноги горілкою, вважав, це перші ліки в такому випадку, мама готувала пахучий чай з м`ятою й калиною.
Одного вечора …. Михайло дрімав в ліжку, насолоджувався безтурботністю, вже й відіспався за всі роки - хоча минув лише тиждень. Під подушкою чергова, за ці дні прочитана книга., вже б погуляти по стежках, можливо якось помандрувати по окрузі, чи до лісу пройтися, планував собі. І тут різко відчинилися двері, обтрушуючи з себе сніг, ввалилися хлопці. Розчервонілі обличчя осяяні щастям, радісний сміх. Михайло сів на ліжко, звісивши ноги до підлоги,
-Бачу такі веселі, ви, що може в сніжки грали, як ті діти?
Хлопці роздягалися, хитро позирали на нього. Павло зморщивши носа , задоволено показував всі свої тридцять два зуби й до Дениса,
-Що повідаємо цьому самітнику де ми ходили, що робили?
Денис,швидше роздягнувся, впав на ліжко,
-А чому й не розповісти, думаю не вкраде наших партнерок. Тут такі танці, закачатись, правда клуб не видний, а в середині так комфортно, просторо і людей на любий смак, від вісімнадцяти років й до сімдесяти, це точно….
-Мені сподобалися танці. До речі, там є такі, що чомусь не танцюють, а тільки зирять на кожного, напевно оцінюють, - підтримав розмову Павло.
Він дивився на хлопців і дивувався - такі веселі! Напевно подруг собі знайшли, запитав,
-Ви навкруги не ходіть, зізнавайтеся, що познайомилися з дівчатами, чи з молодицями?
Павло пригладив чорнявого чуба, в його очах грали бісики,
-Та ні, не подумай, щось такого, куди, чесно кажучи, може потягнути, але ми просто познайомилися з двома дівчатами. До речі, кажуть не заміжні, хоча на вид по років двадцять три - двадцять п`ять, думаю не більше. Доволі симпатичні, стрункі, з красивим бюстом, обидві русяві, вони з Харкова - твої землячки.
-Правда хто за фахом, ще не дізналися, але приємні і веселі дівчата, здається подружки й танцюють гарно, - добавив Денис.
Вони ще з годину гомоніли, розповідали про ведучого, що проводив деякі конкурси. Уже коли вкладалися спати, Павло запитав Михайла,
-Ну, що тобі не надоїло книги читати та валятися на ліжку, може завтра з нами підеш, казав, що любиш танцювати. Ми тобі там підберемо молодичку, вибір є, яку захочеш.
Денис, перевертаючись в ліжку пробурмотів,
-- Ага, худі є і є, як жердини високі. Є низенькі і кругленькі бочечки….
Всі засміялися та він продовжив,
-Ні серйозно кажу, є красиві, гарні, як булочки пухкі, так би й вщипнув котрусь, чи поцілував.
В кімнаті знову сміх… А за вікном наче біла ніч, місячно, на ялинках іскрився сніг, що виднілися неподалік.
Наступного дня, після сніданку, Михайло вирішив пройтися до залізничної станції. Дорога проходила вздовж лісосмуги. День видався сонячним, не дуже морозним. Під ногами поскрипував сніг, йшов по проїжджій частині, бо хто б там зробив стежку, як снігу лежало по коліна. Чарівні сосни й ялини виблискували на сонці, деінде осипався сніг, чи то від сонячних променів, чи від ваги, тихо спадав донизу. Раптово з`явилася білка, наче зустрічала його, полохливо вертіла головою в різні сторони, зупинилася навпроти нього, здавалося й не думала тікати. Посміхаючись зупинився, яка ж краса, оцю б красу дітям побачити. Намацав в кишені пряник, який давали до чаю й присівши, поклав на сніг. Довго чекати не довелося, білка за мить схопила пряник й зникла серед дерев. Тихо засміявся,
-Яка ж проворна. Шкода горіхів не маю, а от цукерки тобі напевно не можна…
Непомітно дійшов до станції, вирішив взяти квиток додому, хоча, ще й залишалося багато днів до від`їзду та все ж, чого чекати, коли вже тут.
Вечір…. У кімнаті хлопці кропили парфуми, всі троє збиралися на танці.
Можливо б і не пішов та хлопці так наполягали, так хвалили, сказали, що не пошкодує та й скільки вже можна одному сидіти..
В залі людей багатенько… І справді здивувався, коли побачив чоловіків й жінок різного віку. Хтось сидів на стільцях, а дехто компанією збирались в коло, час від часу линув сміх, який губився в ритмі музики. Павло з Денисом привели своїх вишуканих дівчат; скромні, обидві русяві і обидві чорноокі. Одягнені в гарненькі в`язані сукні, які підкреслювали красивий стан. Павло взявши партнершу за руку,
-Ось це наш дядько Михайло…
Відразу всі засміялися. Потім він продовжив,
- Знайомтеся, це Таня, а це Люба….
У дівчат рум`янці на щоках, веселики в зіницях..
Таня відразу почервоніла, часто кліпала очима, защебетала пташечкою,
-Ви не подумайте нічого, ми вашим хлопцям просто партнерші, більше нічого. Вони так танцюють! Так танцюють! Так гарно, що нам підходять …
І зажавши нижню губу, моргнула до Дениса. Всі знову засміялися.
В цей час з магнітофона линула розслаблююча музика, за якусь мить вгамувала легке хвилювання. Раптово, щось заскрипіло, зазвучав вальс, хлопці одночасно взяли своїх подруг під руки і сміливо попрямували в середину залу.
На душі війнуло молодістю, той вальс збудив спогади про школу. Михайло задивлявся на пари і мов сам з ними злітав й кружляв, від задоволення час від часу закривав очі. Майже не було пауз, музика змінювалася на пісні. Немов полинний напій попав у душу,чому дружина так ніколи не любить танцювати? Адже це так чудово, хоча б на якусь мить себе відчути птахом!
У залі повеселіли присутні, жваво витанцьовували від пісню - «Тиха вода». В нього від стояння, аж ноги заніміли, переминався з ноги на ногу, роздивлявся присутніх. Під пісню «Лада» в центр залу вийшли дві молоді особи, розпочали танець. Одна дівчина з каштановим волоссям, що прилягало на плечі, в синій сукні в мілкий горошок так танцювала легко, піднесемо, що цього не можна було не помітити. Вона відчувала кожну ноту, вишукано виконувала рухи, дарувала усмішку присутнім. Дивно, але вона заінтригувала його своєю поведінкою. Його очі шукали її серед танцюючих пар. Тепло сповило серце, на душі так радісно й легко - легко стало. Яка краса, не кожна може так танцювати - думав він. По закінченню танцю, задоволені хлопці з дівчатами підійшли до нього. Розчервонілі, веселі, позирали один на одного. Таня переводячи подих, співучо, мов під музику, яка щойно розпочалася, сказала,
-То ви хоч присядьте. Чого не танцюєте? Он скільки файних жіночок, дівчат, молодиць, як квіточок в житі, яку хочеш вибирай, є і худенькі й пишні…
Від компанії по залу рознісся гучний сміх, привернув увагу відпочиваючих. А Михайла, як облили окропом, за мить почервонів, втягнув голову в плечі , наче хотів сховатися. Та відразу ж опанував себе після її слів, з під лоба позирав в сторону, де стояла дівчина в синій сукні в горошок.
Павло торкнув його рукою,
-Ну, що йдеш,? Якусь запросиш, чи будеш нудьгувати?
Своїх п`ять копійок відразу вставив Денис, протяжно й неголосно,
-О! Я помітив на яку він поглядав, помітив…
Михайло, перебив його, махнувши рукою,
-Ні, я піду, на сьогодні досить розваг!
Швидкою ходою попрямував до виходу. Йому й самому здавалося, що він тікає від неї. А чого й не знати, боявся озирнутися. Вийшовши на вулицю, полегшено перевів подих, відчув, як шалено билося серце, але намагався йти швидко, наче його хтось мав догнати. Так, завтра піду на переговорний пункт, передзвоню, дізнаюся, що там вдома, як діти, що нового - копошилися думки.Згодом заспокоївся, йшов тихіше, прислухався до скрипіння снігу. Неподалік біля ліхтаря цілувалася пара, відчув короткий спалах обличчя та тож від думки, яка миттєво врізалася в мозку, а які в неї губи, відчути б той поцілунок, заглянути б в її очі. Різко підхопив жменю снігу і вмив обличчя, ох, що це в голову лізе, а перед очима її стан в синій сукні в горошок…
Було доволі пізно, коли Михайло почув, що прийшли хлопці, довго вертівся в ліжку, ніяк не міг заснути. Але закрив очі, щоб не спілкуватися, хотілося забитися в куток й позбавитися думок, які переслідували, не давали спокою.
Минуло три дні … Після переговорів з родиною Михайло в гарному настрої, прямував в їдальню - на обід.На сходах стояла вона, він відразу її пізнав, по зачісці, адже без головного убору. Біленька шуба з пухнастим білим шарфиком їй пасувала до обличчя. Відразу думка, чи когось виглядає і зупинився, вдав, що на когось чекає. До неї підійшла жінка, років п`ятидесяти, усміхнувшись щось сказала до неї і вони разом зайшли в їдальню. Цікаво, сама, без пари до цієї пори, можна вже й було знайти собі партнера, як кажуть хлопці. Підкралась злоба на самого себе, чого думки за неї, швидше б вже додому…
Цього вечора хлопці звали його на танці, але він вирішив залишитися в кімнаті. Тримаючи в руці чергову книжку з бібліотеки, намагався читати. Букви скакали перед очима, наче й читав та осмислити, сприйняти прочитане не вдавалося. Пройшло більше години, з пересердя запхав книгу під подушку, намагався заснути. На мить прикрив очі, перед ним вона в тій шубці і така гарна, а очі красивої форми, зелені, чаруючі . Пригадав, що колись читав, що такі очі у давні часи асоціювалися з відьмами і чаклунками. Ну, от заспокоїв себе, нарешті розібрався чого мене так тягне до неї. Але ж хотілося взяти її під руку і повести в чарівну музику вальсу, покружляти, забути про все на світі. Чи спав, чи ні, на якусь хвилину наснився сон, вона в синій сукні в горошок, серед квітучих соняхів. Усміхнена, губи колір спілої вишні, в очах сонячний відблиск,здавалося наближався до неї, а вона намагалася йти в поле поміж соняхи і раз - по - раз озиралася до нього. Уві сні бачив себе, розчервонілого, в блакитній сорочці, руками розсовував соняхи, йшов за нею, але не міг наздогнати…
Гучний сміх….відкрив очі. Хлопці руками прикрили роти, Павло лукаво зіщулився,
-Ой, вибач Михайле розбудили…
Не мав наміру, щось сказати, чи запитати, тільки витирав спітнілий лоб, пригадав сон, трохи сердито кивнув рукою,
-Йдіть до біса, такий сон перебили… Не могли пізніше повернутися!
Денис присів біля нього на край ліжка,
А я знаю, як її звати…
-Кого її ? - немов не розуміючи про кого мова, запитав Михайло.
Тут Павло, ледь всміхаючись і потираючи руками,
-Ну та, в синій сукні в горошок… Думаєш не помітили, як ти дивився на неї, як кіт на сметану. До речі, я її сьогодні запросив на танець, гарно кружляє, легенька, як перлинка, до того ж така симпатична, приємна паняночка.
Михайло зіскочив з ліжка, як обпечений, відійшов до вікна,
-Хлопці не будіть в мені звіра, щоб я пару слів гарячих вам не сказав, вже кажіть, яке ім`я і звідки вона? Гадаю все розізнали.
Роздягнений Павло вкладався в ліжко,
-Потяг ту – ту….Змарнував ти час, вона не з нашого заїзду, нам, ще тут два тижні відпочивати, а вона за тиждень повертається в свої Суми. Сказала, що не заміжня, але подробиць не знаю, а звати Маргарита. Не дарма таке ім.`я, схожа на квіточку.
Михайло повернувся в ліжко, простирадлом вкривав голову і незадоволено до хлопців,
-Можна було й не взнавати! Досить, хай хоч завтра їде…
Й різко повернувся до стіни…
Шкода, кепська новина, в душу підкралося розчарування . Закриваючи очі, вмовляв себе заснути, її обличчя і ті зелені очі ввижалися, немов звали до себе.
Чи ніч була для сну,чи ніч для спогадів… Шалено билося серце. Суми, це ж він там в армії служив. Ходив у звільнення, навіть бігав в самоволку, за морозивом для всіх. І чому її не зустрівї? Не заміжня - лізло в голову. За вікном чулися чиїсь голоси, вже світало, лише тепер його здолав сон.
Наступного дня він був не в гуморі, безпорадний погляд дивував хлопців. Йому не хотілося згадувати службу, вважав, що це не цікаво і нікому не потрібно. Хлопці ж вирішили не чіпати чоловіка, навіщо підкидати дрова в той вогонь, що палає..
Після вечері хлопці з дівчатами поспішили до клубу на фільм; » За двома зайцями». Пропонували й йому піти з ними, але він зі скривленим обличчям лише махнув рукою й пішов прогулятися по стежці. Сніг поскрипував під ногами, іскрився від ліхтарів. Ні, не визивав задоволення, не зігрівав білизною, а дратував. Як хлопчисько намагався його зачепити носком черевика і відфутболити, як подалі. Зробивши кілька кругів по території санаторію, ноги привели до клубу. З одної сторони будівлі з вікон проникали голоси, ага, ще йде фільм, зробив висновки і попрямував до другої сторони, до парадного входу, де вхід на танці. Здвигнувши плечима, навіть усміхнувся і сам до себе,
- Ага, хлопці в кінозалі, піду відірвуся по повній, щоб не засуджували.
Звучала легка танцювальна музика. Заворожував темп, лився тихим струмком води, а то повільно підносився, кликав в політ. Він відразу очима знайшов її і рішуче, через весь, ще незаповнений танцюючими зал, попрямував до неї.
Гарячий прилив до обличчя, запросив на танець. Вона наче чекала на нього, мило усміхнулася, на згоду кивнула головою. І де та сміливість в мене взялася - здивувався собі. Приємне відчуття при дотику її руки і стану, яка ж легенька, ну справжня пір`їнка. А парфуми… На якусь мить сп`янів, хотів впіймати її погляд. І ось її зелені очі, ледь - ледь втримався на ногах. Ні - ні , він ніколи в житті не знав такого відчуття, втопитись би в її очах, потрапити у теплі обійми, відчути смак поцілунку….
Кружляли в залі немов зовсім одні, ні на кого не звертали уваги. Її волосся розвівалося при танці, вона здавалася, ще гарнішою, привабливішою. Але на жаль, закінчилась щаслива мить, вона забрала руку. Чи й чув ту музику, чи ні та зрозумів, що танець закінчився і вона направилася йти в сторону.
-О, ні! Будь ласка, ще один танець, прошу вас.
Мила усмішка лягла на обличчя, вона тихо сказала,
-Я - Маргарита, будемо знайомі.
Подала руку.… Хвилини щастя, відчуття злету в танці, згадалися рухи молодості і вони піддалися спокусі танцю, закружляли у вальсі. Йому здавалося, що він чув її серцебиття. О, де ж та молодість. Невже я знайшов те, що не давало спокою, що часто переслідувало мене те - що загубив.
Але танець закінчився, він провів її до місця, де вона стояла раніше й відразу помітив своїх хлопців. Чемно подякував, попрощався з нею, чомусь так і не сказавши їй своє ім`я. Не озираючись, шмигнув до роздягальні, поспіхом накинув пальто, як хлопчисько вискочив надвір.
Холод миттєво проник за комір, зморозило вологу спину, легкий озноб проймав все тіло. Немов тікав, тікав від самого себе, гріховні думки переслідували його. Та ні - ні, умовляв себе, не посмію.
Хлопці пізно повернулися. Михайло мило, мов дитя сопів в ліжку…
-От боягуз, чого від нас було тікати, - гучно помітив Павло.
Денис кивнув рукою,
-Та, хай спить, не чіпай, не всі так можуть, як ми, потанцювати й розійтися друзями. Можливо чоловік гарячий, для нього це катівня, брати в обійми і стримувати свої гріховні бажання.
-Твоя правда, - підтвердив Денис й тихіше продовжив,
- Можливо вдома не наситився коханням, а зрадити не хоче, не наважиться. Кажуть в житті так буває, ми всі різні.
Наступного дня хлопці не зачіпали теми про танці, наче там його й не бачили.
Три дні поспіль Михайло мовчки лежав в ліжку, перегортав сторінки книжки. Дав хлопцям зрозуміти, що нікуди не піде.
Пройшло, ще два дні.Після обіду, Павло трохи затримавшись, наздогнав Михайла надворі, не зміг змовчати,
- Мені все одно, але хочу, щоб ти знав - вона завтра після обіду від`уїжджає. Це бабське радіо передало. Ти хоч поспілкувався з нею коли танцював?
В Михайла немов перекрило подих, кашлянув, а потім трохи хвилюючись, ледь примруживши очі,
-Та це мої справи хлопці. Іноді ми відчуваємо, що колись не знайшли свого щастя, але тепер той час вже не повернеш. А те, що маю в житті, буду цінити. Не завжди зорі в небі лягають так, щоб поєднати, на жаль іноді буває інакше.
Різко розвернувся, попрямував по стежці, що вела до виходу санаторію.
Наступного дня, після обіду, Михайло поспішаючи вийшов з їдальні. Неподалік стояв автобус,до нього поспішали люди з валізами. Він відійшов в сторону, за ялинку, спостерігав, як Маргарита, з невеличкою валізою, йшла до автобуса. Поруч з нею, ледь поспішаючи, йшла та сама жінка, що чекала на неї біля їдальні. Вона їй, щось розповідала, час від часу розмахувала рукою. Та він помітив, що Маргарита декілька раз озиралася назад і зупиняючись вертіла головою, немов когось шукала.
Минав останній день відпочинку, Михайло вирішив раніше поїхати додому. Чого, ще тут ніч кукувати? Відколи поїхала Маргарита, сон тікав від нього. Стискалося серце, чому доля так вирішує, чому інколи не ті дороги з`являються на шляху?
Він їхав в автобусі до залізничної станції, задивлявся на сніг, на ялини й сосни, а йому ввижалася вона та симпатична панночка в синій сукні….
1986 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2019
автор: Ніна Незламна