Я втратила чіткість контурів
І межі свого контролю
Бракує волі і простору
Здається, що божеволію
Я знаю, що я втекла
Від нас, та більше від себе
Уламки розбитого скла
Встромила обом між ребер
Всі страхи мої, як монстри
Як звірі, що вибігли з клітки
Лякають, їх пазурі гострі
Аж серце сховалося в п'ятки
Мій хаос тече крізь пальці
Вливається у реальність
Безпечно стає аж вранці
Уяву турбує безжальність
Дай руку, не дай втонути
І ще обійми сильніше
Будь поруч, не дай заснути
Померти в собі найстрашніше
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848012
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2019
автор: Тетяна Романів