Не гордися, не суди

Щедро  кроплю  словами-ядом  вчинки  людей,
Бо  добре  бачити,  у  кого  що  не  так.
В  пустих  розмовах  убиваю  день  за  днем,
І  моторошно  так...  

Стою  в  гріхах  своїх  я  по  коліна,  
Немов  загрузла  в  твані,  йду  на  дно,
Совість,  бува,  благає:  "Зупинися!"
Але,  здається,  ми  уже  не  заодно.

Щовечора  я  каюся,  а  зранку  забуваю  -
І  день  отримує  від  мене  темну  дань.
Куди  веде  цей  шлях,  я  добре  знаю  й  боюсь,  
Нема  прощення  там.  

Навіщо  ж  за  життя  себе  душити  запахом  пороків?
Живити  звіра-безувіра  у  собі?
Варто  шукати  сили  й  віри,  щоб  простити
І  полюбити  щиро  всіх  людей  землі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848001
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2019
автор: Алла Гонда