Крізь стиснуті зуби ми кажемо те "пробач".
Корони, неначебто, тиснуть постійно на скроні.
Неначе важкого меча над нами заніс палач,
і от-от завершиться наше життя у поклоні.
Так важко усе відпустити й сказати оте "прости".
Неначе власноруч собі підписати наказ на страту.
То легше,звичайно, палити ніж будувати мости,
легше просто змиритись, аніж боротись за втрату.
І мука страшенна - то зважитись на визнання
своєї провини. Яка ж тут потрібна нелюдська сила...
Отак і пливемо щодня в потоках брехні навмання,
в надії, що виростуть раптом за спинами крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847847
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2019
автор: Юлія Сніжна