Назвав Поет Поезію мою
Від Бога ангелом. У долі охоронцем.
Тому, що я лиш нею і живу
На цьому світі, як той кущ під сонцем.
Можливо, й так… ті щирі почуття
Які ще й досі серденько тривожать,
Я намагаюсь у своїх віршах
Донести людям котрі також зможуть
Свій власний досвід, відчуття свої
З віршованим устроєм порівняти
Та іще раз про наспів солов’їв
У розпал квітня щемко пригадати.
Весна життя приходить тільки раз.
Квітує сад, де почуттів бутони
Хвилюють душі та серця у нас
І пахощами все довкола повнять.
І хай там кажуть мудреці круті,
Що вік кохання не буває вічно,
Та я кохаю лиш одну в житті!
Пізнаю з тисяч лиш одне обличчя!
Глибокий погляд, на щоках ямки,
Русяве пасмо над чолом високим…
Де ще зустрінеш саме ось таких,
Серед вродливиць ніжних, карооких?!
Минає вік невпинно день за днем,
Та почуття від цього не щезає.
Лише згадаю про весну з вогнем,
То спогад старе серце зігріває.
І в мить таку подяку Небу шлю
За те, що стрілась моя радість в Долі,
За те, Вірю! Бачу і люблю!
Хіба для щастя цього не доволі?!
В моєму стані інший би вважав,
Що він нещасний, бо не поряд з Нею,
Можливо, що і день ясний прокляв
Коли зустрівся з мрією своєю.
Я – не прокляв. О! – ні, - боготворю
За світлу радість і за біль невдачі,
За те, що серцем весь свій вік горю
І вже не знаю, ким би жив інакше!
10.09.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847762
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2019
автор: dovgiy