Чужі у очах ці ролі,
все знаючи – мовчимо.
В життєвім журливім колі
неначе криве трюмо...
Цей наш егоїзм, упертість –
подібно до валуна...
Так гірко, що хоч умерти...
Спинитись, нараз би, нам.
Сідаймо, свій ум гукнувши –
пробачить, спинить біду;
Не можна ж бо, рідні душі,
тож сон був... і той в бреду...
Як можна ламати звите
гніздечко з тобою вдвох –
знов щастя благословити
й вернуть поможи нам, Бог.
06.09.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2019
автор: Променистий менестрель