В основу тексту Гімну України покладено вірші Павла Платоновича Чубинського, які були написані в 1862 році і опубліковані в 1863 в львівському журналі «Мета» №4.
Як текст пісні з нотами музики отця Михайла (Вербицького) вірші були опубліковані в 1865 році, а перше публічне виконання пісні відбулося 10 березня 1865 року.
У 1917—1920 роках пісня під назвою «Ще не вмерла Україна» стала одним з державних Гімнів УНР та ЗУНР.
Оскільки вірші набули державного значення, час від часу текст Гімну змінювався, і напрямок змін залежав від свідомості українського суспільства і тих, хто мав уплив на ці зміни.
Сучасний Гімн України, затверджений Президентом України 6 березня 2003 року, складається з одного куплету (першого) і приспіву, музика М. Вербицького, слова П. Чубинського.
Виникає бажання порівняти вірші Чубинського опубліковані в журналі «Мета» з текстом сучасного Гімну.
Вірші:
Ще не вмерла Україна,
і слава, і воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття й ми
У своїй сторонці.
Душу, тіло ми положимъ
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Текст Гімну:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
І вірші, і текст Гімну вперто наполягають на тому, що «Ще не вмерла Україна». Щоправда, 6 березня 2003 року Президент України зглянувся і замінив «Україна» на «України», тобто «Ще не вмерла України» і далі пояснює, що саме не вмерло.
А ось що написав у своїх віршах видатний літературознавець і поет Борис Грінченко: «Ще не вмерла Україна, /Але може вмерти:/Ви самі її, ледачі,/Ведете до смерті».
У 19 столітті «Ще не вмерла Україна», мабуть, звучало актуально, у 21 столітті – це шкідливий архаїзм, якого треба позбутися.
Йдемо далі за текстом: «браття молодії». Тобто браття вже не «молодці» і не «українці». Таке міг запропонувати тільки українофоб.
Неоднозначно сприймаються і слова «воріженьки». Чи можна наразі так ласкаво називати ворога?
Неоднозначне і бажання братів українців панувати ще з кимось: «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». А з ким ЩЕ ми збираємось панувати? Чи не з ворогами-росіянами? Та і без росіян в самій Україні достатньо ворогів, у яких ще не зникло бажання панувати над нами… та й без нас.
Історія «Запануємъ, браття й ми У своїй сторонці» починається з тих часів, коли серед слов’янофілів виникла ідея об’єднання слов’янських народів у так званий «Слов’янський мир», якою переймалась не тільки російська інтелігенція, а й українська. Навіть Тараса Шевченка зачепила ця ідея, але ненадовго, бо рога «янгола» скоро вилізли. Російська інтелігенція «Слов’янський мир» сприймала тільки як «Руський мир». Це підтверджує і російський філософ Микола Бердяєв: «Славянофильство точнее было бы назвать русофильством» («Слов’янофільство і слов’янська ідея»).
І на завершення, у сучасному Гімні використовується тільки перший куплет, який є вступом до головної думки. Розкриття цієї головної думки є другий і третій куплети, які влада не затвердила, бо завжди боялась цього розкриття.
З цих міркувань і пропонується більш сучасний текст Гімну України.
Гімн України
Хай святиться Україна – наша слава й воля,
Хай нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згине ворог наш заклятий на віки віднині,
Запанує своя правда у своїй країні.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
І над нами панувати не дамо нікому.
Чорне море нам всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Славна доля України у борні наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Березень 2016 р.
(з книги «Зелені ягоди калини. Книга друга»)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847311
Рубрика:
дата надходження 06.09.2019
автор: володимир мацуцький