*
О, хліборобська Україно,
ти годувальниця Європ –
полита потом і безвинна,
нарід так добрий, та холоп.
Бач, молодята і побрались –
ще у дванадцятім году,
то й крайню хату будували
на щастя, а не на біду.
Город, садочок – вишні, груші,
ще яблуні і абрикос.
Мишко, Софія і Катюша,
Марійка, що біжить від ос.
І все це серед революцій,
голодоморів, нарком бід,
страждань від воєн і махновців –
серцям рубець, а душам гніт.
Літ двадцять п'ять з тих пір минуло,
як те весілля відбулось.
Яка ж біда нараз нагнула –
рік тридцять сьомий грянув, ось!
Оксентія, нараз забрали.
Ні за що від сім'ї, діток –
навік не згоїлася рана...
В ГУЛАГу згинув – держкоток...
Папір реабілітаційний
в п'ятдесят шостім лиш прийшов –
могила де? Життя безцінне?
В родині всій – на серці шов.
А "діти ворога народу"!?
Що злидні, що наруга скрізь.
Одна Палажка – стрижень роду:
"Тримайся, жінко, не вморись."
До дев'яносто двох трималась,
ростила й правнуків в кінці,
все витримала, не зламалась.
Такі – жінки у нас, бійці!
04.09.2019г.
*Батьки моєї Нені.
Мій Дід і Бабуся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847116
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.09.2019
автор: Променистий менестрель