Минає ніч, минає день і знов приходить ніч,
Знов залишаюся одна з собою віч на віч.
Вже прірву ту що пролягла, так просто не пройти,
В холодній ночі я одна, а десь далеко ти.
А як красиво все було, любились як колись,
Та в різні сторони чомусь дороги розійшлись.
Годинник тихо на стіні час відбиває в такт,
Скажи мені, скажи мені чому все вийшло так.
У часі й просторі тепер вже розминулись ми,
Лиш не кажи що так завжди буває між людьми.
Що все кінчається колись, остання рветься нить,
Лиш біль у серці як струна тихенько забринить.
І ще забутися не вспів останній потиск рук,
А душу спомин вже обплів, холодний як павук.
Як ти стежиною тоді пішов без вороття,
Я залишилася одна, одна на все життя.
Та до тепер я ще чомусь тим спомином живу,
Де в нас з тобою відбулось останнє рандеву.
Проходять дні а спомин той немов давнішній сон,
Мов перешитий макінтош, вже на новий фасон.
Як і тоді стою одна, незаймана така,
У човнику долонь твоїх вже не моя рука.
Минає ніч, минає день, і знов холодна ніч,
Знов залишаюся одна, з собою віч на віч.
1999р. Татьяні Беженар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846790
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2019
автор: Мартинюк Надвірнянський