Заходить сонечко й цілує ніжно гори,
у кольри замальовує хмаринки наче узори.
А ще відтінок в золото,зробило на деревах,
і дерево хитає гілкою наче говорить- так і треба.
В різні боки ганяє вітер пухкі хмари,
він якби в гру якусь з хмаринками там грає.
А сонечко сильніше замалювало береги,
в такі приємні червоно-жовті кольори.
Поки це дійство я вам описав-
темний колір,ще сили більшої набрав.
Це ніч заполонила сонечко у свої шати,
накрила чорним покривалом і вклало спати.
Бо завтра сонечку вставати,ще зрання,
треба давати живому всьому нове життя.
Картину в небі з інших кольорів намалювати,
і на землі у світлих кольорах все показати.
І ніч набрала силу- все в чорних кольорах,
я тільки бачу світло в маленьких зірочках.
Вони дають надію живому на землі-
завтра буде світліше-кричать нам промінці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846716
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2019
автор: Бабич