А ВЖЕ ОСІНЬ

Тебе  пам’ятаю,  коли  стрів  уперше,
Була  ти,  як  квітка  в  маю.
Роки  несуть  срібло,  вони  долі  вершать,
Себе  ледь  тепер  впізнаю.

А  зорі  летіли  на  Світязем  в  простір,
Я  руки  твої  цілував.
І  крик  пугача  видавався,  як  постріл,
Тоді  були  марні  слова.

Коли  осінь  світить,  тоді  в’януть  квіти,
Чи  в  полі,  чи  в  нашім  саду.
Вони  довгу  осінь  нам  будуть  горіти,
Я  все  ще  надіюсь  і  жду.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2019
автор: Віталій Назарук