Ой чого ж ти тату, посивів так рано,
Було в тебе чорне волосся.
Чом не виходиш на нашу браму,
Не вибираєш із життя колосся.
Тому, мій сину, що загубив родину,
Яка подалася у свої світи.
Тепер сам блукаю, відпустив дружину,
Ми не зуміли любов зберегти.
Татову хатину, огорнули тумани,
І не видно стежини до воріт.
Зів'яли в саду червоні тюльпани,
Син не йде до тата, вже багато літ.
Гірка доля, що серця руйнує.
Поросла теренами, знищила мости.
Зло в цьому світі, воно хазяйнує,
Руйнує чужі щастя, не дає зрости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846267
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2019
автор: Віктор Варварич