І мені би – у гаряче небо,
де ночує сонце нічиє,
не моє, але у мене є
і у тебе – дозою плацебо,
що лікує душі навзаєм.
Не буває зайвою увага,
поки є надія і мета:
у чеканні довшають літа,
у польоті – вища рівновага,
у любові – інша висота.
Ще руками дістаємо зорі.
Поки у своєму літаку
оминемо Африку жарку,
душі хай купаються у морі,
а тіла – у золоті піску.
Летимо і досі – невагомі,
одинокі у одному домі...
Осінь павутиною снує
літо, не обтяжене виною...
Падає за обрії прибою
не почуте алібі моє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846158
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.08.2019
автор: I.Teрен