-Я українка! - Вперше так сказала,
Коли російськой мови йшов урок,
Чим вчительку помітно здивувала,
Таке бунтарство викликало шок.
Урок був про братерство і сестринство
Народів у "радянському раю"
І щоб ми відчували те "єдинство",
забути мову мусили свою.
Тому і білоруси, й українці
Були для неї "руськими" людьми,
В перекладі Шевченка на сторінці
Підручника читали ми дітьми.
Але коли, як "руську" записала
Вона мене, щось в грудях зайнялось,
Хоч толком й мови я тоді не знала,
Такий був спротив- де воно взялось?
"Я українка!"- майже прокричала
Учителю радянському в лице.
Я так себе ідентифікувала,
І мочки вчитель "проковтнула" це.
А через кілька років затріщала
Імперія радянська по всіх швах,
Народи, що в страху вона тримала,
Нарешті вільно свій обрали шлях.
Одна із перших рідна Україна,
(Я добре пам'ятаю ті часи),
Робила перші кроки мов дитина,
Назустріч сонцю... боса... по росі.
За ці роки вона зросла й зміцніла,
Пізнала дружби й підлості ціну,
Вже не така наївна і безсила,
Як "брат" колишній в ній почав війну.
І ми себе згадали в наших предках,
В своїх Героях,і в своїх піснях,
Бо Україна - не маріонетка,
Яку ведуть у прірву в ланцюгах.
І бій за Незалежність ще триває,
Ця справа надскладна і кропітка,
І скільки буде втрат, ніхто не знає,
Така вже доля, як полин гірка.
А обереги - прапор,герб і мова
Для багатьох, хто істину відчув,
Сказав: -Я українець! Я основа
Цієй землі, я завжди є і був.
-Я українка! Я нова сторінка
Історії, що житиме віка!
І кожна тут народжена дитинка
Вже буде знати, хто вона така!
24.08.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846139
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2019
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)