А час витікає крізь тебе,
Бо з тебе лишень оболонка,
Що всміхнена з мрій і ілюзій.
Рельність лишень ополонка,
до болю у правді холодна...
Періодично занурюватись,
Бо ти в середині висохла,
Років на сто, зсутулившись,
Шаркаєш кроками - треба...
В колі кругоообігу - знову...
Коли востаннє всміхалися очі,
По справжньому, щиро, без втоми?
Бо час витікає крізь тебе.
Візьми себе в руки і жий...
По справжньому, щоб не жаліти,
Дурман із жалю надто заважкий...
Вибачте, за перепади розміру, але так відчувалось...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846057
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2019
автор: Квітка))