ПОЛИНУ Я В ДУМКАХ

Я  так  далеко  полинув  у  думках,
літаю  я  у  них  як  в  небі  птах.
І  спокою  від  них  немаю-вдень  і  вночі,
думки  керують  мною  у  житті.

Думки  вже  тиснуть  тіло  до  землі,
а  що  сказати-як  моїй  душі.
Під  ношею  думок  я  ледь  іду,
в  думках  себе  питаю-чому  я  так  живу.

Шукаю  відповідь  і  знову  поринаю  у  думки,
не  помічаючи  пірнаю  в  них  до  глибини.
І  глубина  ця  мене  не  відпускає,
у  них  тіло  тоне  й  душа  теж  потопає.

Так  хочется  відкинути  ці  вже  думки,
так  хочется  вже  легкості  і  чистоти.
Щоб  зайва  тяжість  відійшла,
щоб  в  думці  була  тільки  сімя.

Думки  всі  зникли-сталась  дивина,
думка  лишилась-як  там  сімя.
І  покотилося-про  сімю  нові  думки,
а  потім  як  мої  там  дітлахи.

І  сніжним  комом  набралися  думки,
знову  ця  ноша  утворилась  на  душі.
Думки  мої  думки,куди  вас  вже  подіти-
чи  кинути  з  гори,чи  у  річці  утопити.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846044
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2019
автор: Бабич