З Переяслава вів та й до Ніжина шлях,
На нім – валки возів, чумаки на возах.
В цьому місці була середина путі,
Тут росла ковила та ще цвьохкав батіг.
Тут козак Середа хуторець заснував,
Той, що кожен чумак Середовкою звав.
Тут селився, тут жив волелюбний народ,
Що громи і панів і лихих воєвод.
Жить би в щасті, в труді,
Хліб, до хліба – сповна,
Але знову в біді Батьківщина. ВІЙНА.
…Стій фашистський дракон! Стій орда бусурман!
Стрій веде батальйон наш Марійко Іван.
…А на Курській дузі відбивав шквал атак
У вогненній пурзі Литвиненко земляк.
І за битву оту, в якій нечисть громив,
Ще й Зорю Золоту наш земляк заробив.
Грай оркестр духовий! Перемого, дзвени!
Веселись, хто живий і надінь ордени!
І ти, пам'ять, дзвони, не мовчи, говори:
- Не вернулись з війни… (а їх – 143!)
Ой, багато води у моря потекло,
Та живе Середи героїчне село!
Вже давненько помер, не міг знать Середа,
Що поліський Бобер та спіткає біда.
Чорний вибух АЕС бобрівчан обпалив,
І з Бобра люд увесь розігнав, розселив.
В Середовці колись кров і сльози лились,
В Середовці жили, як у ярмах воли,
А тепер, а тепер Середовка й Бобер,
Наче ті два крила в молодого орла.
Середовко моя, серединко моя,
Ти – родина моя, ти, як спів солов’я.
Середовко моя, Батьківщино моя,
В твою зелень-красу так закоханий я.
Зануртуй, задзвени із пісень водограй,
Так прославте ж, сини, солов’їний свій край!
21.07.1988
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2019
автор: САВИЧ