Паркани з будинками, рівна поверхня,
Зигзагами вітер, а світло усюди.
Ось ходячи люди поглядують зверхньо,
Але не на тебе, тебе там не буде.
А буде на тому, де віється вітер,
Піднесене плаття і порухи грацій.
Їх очі викочують свої орбіти,
А мозок працює у жадібній праці.
Ти зовсім інакша, екзотика міста,
Де грубі пейзажі в тонкому зімліли.
Це зветься красою, в людей урочисто,
Оте що від тебе промінить із тіла.
Ти верхняя нота, ти пауза слова,
Накинута світу шовкова туніка.
Хто вроді не вірить - красива покрова,
У місті малому висока й велика.
Олег Купрієнко (с) 20.11.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845690
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2019
автор: Олег Купрієнко