Забувай, забувай... шепотіли йому ліси на всі лади.
Забувай...співав вільний вітер в колоссі просторів поля.
Забувай.... Скільки часу минуло,скільки стекло води.
Кажуть люди, так має бути, то доля.
Забувай...забувай....наче мантра звучить на усі голоси.
Тільки очі вперто шукають в юрбі знайому постать.
Перетнув би екватор, здійснив би паломництво на полюси,
аби лиш сказала розлуці - досить!.
Забувай...Але як? Її сміх іще досі звучить в голові,
і парфумами досі ще пахне холодна постіль.
І усі відчуття та бажання знайомі до болю, живі,
Хоча за вікном вже чергова осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2019
автор: Юлія Сніжна