З часом ти усвідомив, що сили покинули тіло,
Коли світ роздав карти для тих, хто обожнює кількість.
Ти не прагнув боротись за те, що лежало в могилі,
Адже знали усі, що вертатися було нізвідки.
Дні старих самураїв безславно відходять в минуле,
Кодекс честі, якому ти кланявся, без вісті зник.
Але ти щось шукаєш, забувши про рани та кулі,
Щось таке, про що можеш дізнатися згодом лиш ти.
Поки твій повелитель боровся за спокій і щастя,
А обслуга шукала основи для зміцнення миру,
В тобі досі війна не згасала між майже ненависним
Та прихованим - їх розділили уявним пунктиром.
Твоїх друзів гординя ростила і пестила довго,
Вона ж згодом їх і поховала, ще й знищила сни.
Тиша, гори, село. Потихеньку згасала тривога,
В голові не лишилося більше чужих голосів,
Але... Воїн зберігся, хоча залишався в кайданах,
Проти власної волі забитих, тяжких і болючих.
Ти втрачав свого брата, але не загоював рану,
Ти втрачав існування, але прагнув жити рішуче.
І коли наостанок ворожі війська зрозуміли,
Що настала пора завершити епоху війни,
Ти своє усвідомив, знайшов, хоч і йшов у могилу,
І прирік себе на самогубство - подався один
На N-тисячну армію. Мав ти для цього причину -
Ти поклявся ставати на захист безпомічних, бідних -
І добився свого, помираючи разом з старими
Вподобаннями, видавши дух, серце, душу і тіло.
xxvi.viii. - xxix.viii.mmxvii
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845092
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2019
автор: Systematic Age