ПОЕТАМ

Ми  не  знаємо  облич  своїх  поетів.
Ми  знеславили  ікони  їх  облич.
"Ето  кто?",  "кто  рядом  с  нім?"  "кто  тє?",  "кто  еті?".
Ну  а  в  школах  нам  ще  й  зверху  "помогли".

Це  відрадно  –  раптом  ще  комусь  цікаво.
Нині  важко  звоювати  інтерес.
Піднапружтесь,  хто  успішно  в  Лету  канув,
щоб  нащадки  розпізнали  ваш  "торець".

Та  й  кому  здалися  ветхі  небилиці,
вже  давно  побиті  шашіллю  століть?
Ми  не  знаємо  поетів  наших  лиця.
І  тому  наш  віз  і  нині  там  стоїть  –  

в  братній,  виритій  могилі  хрестоматій
де  не  бачили  пожухлі  сторінки
їхні  лики,  що  роз'ятрюють  стигмати.
Світ  –  базарно-інстраграмно-гомінкий.

Світ  сьогоднішній  –  гармидерно-фейсбучний.
Хто  –  письменники?  Хто  –  фріки?  "Ху  із  ху"?
Тут  не  модно  башковитим  бути  учнем.
Ми  голівоньками  грузнемо  в  піску.

Байдужісінько:  розстріляні?  померли?
А  сучасники  –  посходили  на  пси.
Чи  наїлися  отруйної  омели.
Ну  а  той,  хто  не  зійшов  –  успішний  псих.

Хтось  "не  здавсь"  –  його  проковтує  столиця.
Хтось  у  темряві  провінцій  загубивсь.
Ми  не  знаємо  поетів  наших  лиця.
Втім,  нема  для  них  жорстокіших  убивць.

©  Сашко  Обрій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845014
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2019
автор: Олександр Обрій