Ножниці голови стригли (і я зараз не про волосся),
Сліпо минали симетрій незрозумілий стандарт.
Я сотні раз віддавався до трав, де збиралися роси,
Що сотні раз спопелялись, наче бригади солдат.
Промені й леза ділили єдине, своє, неподільне,
Страху нанизавши вдосталь, аби спалити мости
Разом з опорою. Світло приховує гуна Гатила,
Що проженеться, мов хмара, і скосить ударом копит
Їхнє похмуре "сьогодні". Корінь за коренем тягнуть
Шовковим Шляхом активних і холоднокровних тварин,
Але ідеї інертні посеред інертного блага -
Світло шукати у тінях, тишею знищити крик,
Шепотом гул відмикати та мир народити від хаосу.
Безліч старих антиподів ходять і бродять впритул.
Шрами наносить стихія - вцілілих кутів не зосталось.
Слуги нещастя згризають набридлу й ненависну гру,
Де не залишиться місце для бодай чогось нового.
Все розпочнеться спочатку - земля, вода, світло, кіно.
Падає сиве волосся, підставило локон під ноги.
Смерть зберегла зимну ватру.
Знищ непотрібний вогонь.
xviii.viii.mmxvii
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844975
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2019
автор: Systematic Age