Рахмани

Доживи  до  того  моменту,  коли  ти  перестанеш  шукати  межі,
А  особливо  між  життям  та  смертю,
Переступаючи  їх  без  прихованого  особливого  страху  всередині.
Без  холоду.

Тоді  й  зникне  таке  поняття,  як  час,  якого  постійно  бракувало.
Часу  більше  не  існуватиме.
Згадай,  як  ти  завжди  нервувався,  коли  чекав,  о  котрій  годині  завершиться  пара,
Чи  коли  до  твоєї  хати  прийдуть  чиновники,
Чи  коли  чекав  на  дівчину,  яка  спізнювалась,
Чи  коли...
"коли"  зникло  з  часового  простору.

Продовжуючи  подорожувати  вздовж  дороги,  яка  нагадує  шлейф  густого  диму,
Буває  тяжко  не  видіти  комплексних  і  поширених  речей,
Які  притаманні  більшій  частині  люду,  що  сховалась  в  тумані  і  не  годна  вибратись.
Але  без  часу  такі  речі  можливі.

Життя  триває,  а  після  ста  воно  тільки  починається  -  голова  стає  природою,  природа  стає  головою,
Але  до  дедлайну  готуються  тільки  після  появи  жертовних  опадів  -
Там,  поза  зоною  досяжності  наших  думок,  починають  святкувати  Великдень,
Складений  з  осколків  яєць,  надісланих  з  чистилища.

О  дванадцятій  годині,  на  свій  великий  збір,  коли  засяє  повний  місяць,
Тепло  огорне  охололу  землю,  а  гори  впадуть  в  глибокий  сон,  сходяться  вони,
Починаючи  правити  смертельну  літургію,
Молячись  за  живих.
Бо  самі  звідти  родом.

vi.vi.17

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844974
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2019
автор: Systematic Age