Оце так незнайомка… / проза /

       1  
   Ранок…Небо  синє  й  чисте,  жодної  хмаринки.    Дерева    в  сонячному  промінні,  роси  переливаються,  виблискують
сріблом,  при  землі  трави  й  квіти  різними  відтінками  веселки…  
   Автомобіль  мчав  на  великій  швидкості.  Дорога    стелилася    між  широких  полів  в  перетинках    з    посадкою.    Марина  з  батьком  їхали  з  Вінниці    додому.      Вчора    зранку  подзвонила    їй  знайома  дівчина,    повідомила,  що    її  зарахували  на  навчання  у  Вінницький  медичний  коледж  ,  на    сестринську  справу..  Радощам  не  було  меж,      давно  мріяла    стати  медсестрою.  Хоча  їхі  сім`я  була  й  не  з  бідних,  але  на    інститут  дівчина  не  мала  бажання  витрачати  час.  Одного  разу  попередила  батьків,
-    Сім  років  навчатися,    це  не  для  мене,  саме  молодість,  хочеться  погуляти,  а  йти  зубрити  науки,  ні-ні,  вибачайте  та  це  не  моє.  
   Все  вирішилося  одного  травневого  вечора,  ще  до  екзаменів  у  школі.  Щодо  навчання  доньки,  батьки  сперечалися  між  собою.  Батько  наполягав  на  навчанні  в  інституті,  а  мати  не  хотіла  надовго  віддавати  своє  єдине  чадо.  Вважала    основне  дівчині  вдало  вийти  заміж,  а    там  життя  покаже.  
   У  школі,  хлопці  називали  її  красунею  і  не  дарма,  адже  вона  й  насправді  мила,  вродлива  дівчина,  до  того  ж  майже  завжди  весела,  вміла  до  себе  привернути  увагу.  Але  дуже  самолюбива,  мати    боялася  за  її  поведінку,    дівчина    дивувала  хитрістю,  підступністю,  інколи  поводилася    зухвалою.  Занадто  цінила  свої  здібності,  вважала  себе  розумнішою  за  співрозмовника,  особливо  це  помічалося    при    спілкуванні  з  хлопцями,  чи  чоловіками.
 Після  клопітливого  дня,  перекусивши  в  кафе  з    майбутніми  однокурсниками,  вони  до  ранку  вирішили  подрімати  в  автомобілі.  
   На  сході  ледь  -  ледь  заясніло  небо,  батько  рукою  торкнувся    її  плеча,  
-  Маринко,  будемо  їхати,  вже  світає,  може  до  бабці  в  село  заїдемо?
Донька,    кліпаючи  очима  й    потягуючись,
-  Та  ми  ж  домовлялися    трохи  пізніше  їхати,  щоб    я  на  ставку  скупалася,    обіцяв  же….  Ти  ж  вчора  з  нічної  зміни,  сьогодні    вихідний  маєш,  куди    і  чого  так  занадто  поспішати?
Вона  повернулася  на  другий  бік,  щось  тихо,  нерозбірливо    пробурмотіла.На  знак  згоди  кивнув  рукою,  відкинувшись  на  сидінні,  прикрив  очі,    в  бажанні,  ще    трохи  подрімати.
2
   Ранковий  світанок    вигравав  різнокольоровими  барвами…  Перші  сонячні  промені  пробивалися  із-за  обрію,    смужками  золотили  небо,      воно  поступово  світлішало.  Просиналося  село…  Частіше  співали  півні,  вже  чути  ревіння  корів,  гучне  крякання  качок…  
   Вадим  перескочив  через  невисокий    паркан  з  штахетів,  постукав  у  вікно,
-  Олег,  підйом  !    Відчиняй,  це  я!
Гучно    калатнув  ланцюг.  За  мить,    до  нього,  виляючи  хвостом,  підбіг  пес.  Він  стрибав,    лащився,  ставав  на  задні  лапи.  Хлопець    всміхнувся,
-    Що  твій  хазяїн,  ще  дрихне?!  Гайда,  давай  погавкай!  Може  тоді  почує…
І    знову,  вже  гучніше  постукав  у  вікно.  Злякані  в  сараї  гуси  підійняли  такий    крик,  що,  аж  за  вухами  лящало.  За  декілька  секунд  з`явилося  світло  й    відразу  навстіж  відчинилося  вікно,  з  нього  Олег  висунув  голову,
-  О!  Це  ти  Вадиме,  що  пора  йти?  То  залазь!  Зараз  підемо….  Я  вдома  сам,  мої  погнали  на  базар,  дещо  на  продаж  повезли.  
Хлопець  почав  одягатися  й  продовжив,
-  Вчора  трохи  вислухав  мораль  від  мами,  бідкалася,    треба  було  вчора  порибалити,  була  б  копійку  мала.  То  я  був  вимушений  пообіцяти,  що  сьогодні  наловимо  риби,  тож    завтра  хочуть  знов  іхати    на  базар.  Добре,  що  раненько  йдемо,  думаю  клюватиме.  Ти  для  мене    черв`яків  накопав?
Вадим,  закинувши  ногу  на  ногу,  присів  на  підвіконня  серед    горшків  з  квітами.
-  Ну  звичайно,  як  завжди.  А  сестра    де?
Олег    деякі  речі  складав  у  сумку,
-  О-о-о,    Тані  підвезло,  дістали  путівку  в    табір  відпочинку,    в  Кам`янець  –  Подільському  зараз.  Хай  сестра  розвіється,  сьомий  клас,    хоче  подалі  від  всіх,  щоб  поменше    опікували.    Щодня  дзвонить,  каже,  що  їй  там  добре,  подобається.  Так,  що  цього  разу  за  нами  хвостика    не  буде,  самі  порибалимо.  А    якщо  хтось  з  дачників  раптом  з`явиться,  чому  б  не  розважитися.  Я  взяв  приймач,  перекусити,  пива  дві  пляшки,  чому  й  не  гульнути  на  радощах…
 Від  перших  променів  сонця  золотилося  небо...  Щоб  не  обросити  капці,  хлопці  йшли  босоніж,  трохи  підстрибуючи,  немов  тікали  від  холодної  роси,    м`яка  трава  лоскотала    підошви.  З  одного  боку  тягнулася  посадка,  з  іншого  боку    широке  поле,  по  ньому  виднілися  купи  скошеного  гороху.    Веселий    переспів  пташок  підіймав  настрій.    Настирне  бажання  якнайшвидше    дійти    до  дороги,  що  вела  до  греблі,    до  ставу.
   Сонячне    проміння  дісталося    березового  гаю,  що    на  пагорбі.  Ніжне  зелене  листя  молодих  дерев  виблискувало,  переливаючись    змінювало    колір,  то  на  світліший,  то  ледь  помітно  темніший..    Свіжий  запах  трав  і  квітів,  наповнював  дихання,  приємна    прохолода    пестила  обличчя.  Здалеку  чути  спів  цвіркуна,  а  зовсім  близько  в  тихів  воді  ставу,  одна  за  одною  кумкали    жаби.  Дорога    на  греблі    встелена      вапняною  мукою,    по  центру  деінде    стелиться  кучерявий    спориш.  По  одну  сторону  греблі,    до  ставу  лежать  величезні    бетоні  плити,  тут  і  зупиняються  відпочивальники,  чи  то  порибалити,  чи  скупатися.  
 В  легкому  тумані    дрімав  широкий  став…  З  другої  сторони    загороджений    трав`янистим    пагорбом    та  кількома  листяними  деревами    й  пишними  шовковицями.      За    деревами  виднілися  дахи  дачних  будинків.  
   По  другу  сторону  греблі    в    ряд  тягнулися  пишні  кущі  шипшини  й    розложисті  високі  трави.  Течія  річки  тягнулася  доволі  вузьким  рівчаком,  вздовж  якого  росло  пишне  зілля  й  очерет.  Біля  двох  старих  крислатих  верб  виднілися  два  водоймища,  розділені    широкою  смужкою    низького  зеленого  зілля.    Саме  тут,  подалі  від  відпочиваючих,  любили  хлопці  рибалити,    адже  риба  любить  тишу.  Інколи,  якщо    більше  з  рибаків    нікого  не  було,    наносивши  сухих    старих  гілляк  з  березового  гаю,  палили  вогнище  .  І  час  від  часу  перебігаючи  дорогу,    закидали  вудочки  в  став,  по  черзі  наглядали,  чи  клює  риба.
   Вони  підходили  до  свого  місця,  біля  ставу  нікого,  лише    трохи  подалі    від  них,  поважно  ходив  лелека.  Він,  то  підіймав  голову,  то  опускав,  як  охоронець,  спостерігав,  що  діється  навколо.
 Вадим  і  Олег  щойно  закінчили  одинадцятий  клас.  Хлопці    спортивної  статури,  за  зростом  майже  однакові.  Вадим    смуглястий,    охайно  підстрижений,  чорнявий,    з  карими  очима.  А  Олег  білявий,  з  ясними    смарагдовими  очима.  Хоча  були  вони  зовсім  різні  та  в  селі  їх  називали    братами.  Хлопці    жили  недалеко  один  від  одного,  дружили  з  самого  дитинства.  Про  них  казали  ,
 «  Просто  нерозлийвода».
   Не  гаючи  часу,  хлопці    уводоймище  розставили    сітки  й  пішли  до  ставу.  За  п`ять  хвилин  поплавки  плавали  на  воді.  Олег  дістав    півлітрову  скляну    банку,    в  ній  виднілося  м`ясо,
-  Ну,  що,  хай  ловиться  рибка,  а  ми  давай    перекусимо  домашньої  тушонки,    ще    огірочки  є.  А  трохи  пізніше  побалуємося    холодненьким  пивцем.  Я    пляшки  вже    поставив    в  воду.
Вадим  з  своєї  сумки  дістав  бутерброди  з  ковбасою,  помідори,  яйця,  хліб,  усміхнено  до  Олега
-  Я  й  справді  проголодався,  от  що  робить  ранкова  прогулянка.  Молоде  тіло  вже  хоче  поповнитися    калоріями…приступимо…
   Пройшло  пару  годин…  небо  зовсім  безхмарне    Не  дивлячись  на  ранковий  час,  сонце  добре  пригрівало.  Від  подиху  вітру  вода  злегка  рябила,  переливалася  голубим  і  зеленкуватим  кольором.      Риба  в    ставку,  то  далі,  то  зовсім  близько  виринає    з  води  і  знову  зникає.  Доволі  не  маленький  целофановий    пакет,  вже  був  з  рибою.    А  хлопці,    знявши  верхній  одяг,  напівлежачи    насолоджувалися  пивом.  Слухали  приймач,  працювала  радіостанція  «Наше  радіо».  Олег    товкнув  рукою  друга,  
-  Може  гучно?  Зроби  тихіше,  ще  рибу  налякаємо.  Оце  ще  раз  з    сіток  рибу  заберемо  та  й  досить.  Сьогодні    нам  підвезло    і  клює  добре,  і    більше  нікого    немає.  Ми  тут,    як  господарі,    щось  дачників  не  видно…
Вадим  підтримав  розмову,
-  Так  сьогодні  ж  робочий  день,  напевно  на  вихідні  було  цих  відпочивальників,  як  мурах.  Бачиш  скільки  пляшок  та  пакетів  вздовж  дороги  валяється  і  он  там,  на  траві…  Ото  свинота!
   За  декілька  хвилин,    увагу  хлопців  привернуло  гудіння  автомобіля.  Далеко  від  них,  на  початку  дороги,  зупинився  БУС,  з  нього  вийшла  молодь.  В  одного  з  хлопців  через  плече  висіла  гітара.  БУС  від`їхав  по  обіч  дороги,  поміж  високу  траву  й  заглухнув.    Нерозбірливо  чулися  голоси,  один  із  хлопців  вирвався  йти  першим,    махав  рукою    в  сторону  березового  гаю,  за  ним  гуськом    прямували  інші.
Хлопці  переглянули  й  водночас  розсміялися.    Олег    кліпав  очима,  його  уста  скривилися,  хитнув  головою,
-  Про  вовка  промовка.      Розважаються….    Напевно  з  міста  приїхали.
 Привернувши  до  них  свою  увагу,    відразу  помітили  зі  сторони  дач  двох  чоловіків,  які  прямували  до  греблі..  
Вадим  рукою    на  голові  пригладив  волосся,  почухав  за  вухом,
-  Треба  поспішати…  Нам    свідків  не  треба.  Хоча  здається  вони  з  вудочками,  то  напевно  до  ставу,  бачиш  є  бажаючих  порибалити.
3
   Хлопці  вичікували  час,  щоб  витягнути  рибу  з  сіток    та  згодом  скупатися  й  повертатися    додому.    Раптом  із  -  за  пагорба    показалась    червона  автівка,  на  невеликій  швидкості  під`їжджала  до  ставу.  Вадим  кивнув  рукою,
-  Добре,    що  далеченько  від  нас.  Пішли    рибу  заберемо,  щоб  менше  бачили.  Хоч    і  не  вихідний,  але  ж  літо,  канікули,  люди  їдуть  відпочити….
   Марина  хитро    примружувала  очі,  ледь  помітно  всміхнулася  до  батька,
-  Тату,  передаси  привіт  бабусі  й  діду.  А  я,  тим  часом,  скупаюся,  вода  зранку  завжди  тепленька.  Бачиш,  на  деревах  листя    майже    не  ворушиться,  мабуть  буде  гарний  день.  
 Вадим  з  Олегом    поспіхом  складали  речі,  мали  намір  скупатися.  Раптом  почули,  як    майже  навпроти  них  зупинилася  та  сама  автівка.  Хлопці  цього  не  очікували.  Олег  кивнув  рукою,
 -  Дивися….  Аж  сюди  приперлися,  чи  місця  мало…  Хай  риба    в  воді  побуде,  я  футболкою  накрию.  
   З  автівки    вийшла  молода  струнка  дівчина.    Хлопці  збентежено  позирали  один  на  одного.  Олег  легенько  свиснув,  косив  очі  в  сторону  Марини.  Особливо  привернули    увагу  її  красиві  ноги  і  розстебнутий  літній  халат  в  ромашках,  він  дуже  пасував  їй.  
   Обоє  витріщилися  на  неї,  аж  очі  вилазили  з  орбіт,  коли  помітили      купальник,  який  виднівся    між  полами  халату.  Як  заворожені,  оглядали,  їли    її  очима.  Русяве    волосся    прикривало  плечі,  вуста  –  колір  спілої  вишні.
   Великі  красиві  смарагдові  очі  кинули  до  них  погляд.  За  мить  Марина    кивнула  батькові  рукою  й  закрила  двері.  Автівка  швидко  поїхав  назад.  Вона  в  одній  руці  тримала  пакет,  другою  рукою  притримувала  полу  халата,  прямувала  до  них.  Хлопці,  як  обпечені  зірвалися  з  місця,  на  якусь  мить  оторопіли,    жоден  із  них  не  наважився    сказати  бодай  якесь  слово.  Її  пухкенькі  щічки  поступово  рум`яніли,    коли    вона  прискіпливим,  оцінюючим  поглядом  з  голови  до  ніг  зміряла  хлопців.  З  усмішкою  на  обличчі  розгойдала  пакет  і  кинула  собі  під  ноги.Її  поведінка  вразила  хлопців,  кожен  подумав,  цікаво,  ми  хіба  знайомі?
Скидаючи  з  себе  халат,  мелодійно,  дзвінким  голосом  запитала,
-  Привіт!  Ну,  як  водичка?  
Хлопців  наче  хто  окропом  облив,  одночасно  почервоніли,  побачивши  її    в  купальнику.    Ліфчик  купальника    був  замалий  для  її  пухкеньких    грудей,  здавалося,  що  ось  –  ось    просто  виваляться.  Красивий  стан,  ніжне  молоде  тіло  притягувало  погляд,  як  не  помітити  маленький  трикутник    купальника,    що  приховував    нижнє  сокровенне  місце.
   Здавалося    дівчина  хотіла  протягнути  час.  Не  поспішаючи,  складала  халат    й  одночасно,  немов  робила  виклик,  кидала  лукавий  погляд,  то    на  Вадима,то  на  Олега.Уже    різко  розвернулася  до  річки,  в  очах  веселики,    демонстративно    прикрила  ротика,  наче  позіхнула  від  нудьги,  на  пакет  жбурнула    халат.
   За  мить    по  дорозі  проїхав      мотоцикл,  привів  хлопців  до  тями,  в    один  голос  привіталися,
-  Привіт!
   Вадим  вкотре  зміряв  поглядом  дівчину,  коли  вона  підійшла  до  води.  Сонячні  промені  падали  їй  на  красиві  ноги  і  між  ними.В  тілі    відчуття  жару,  з  розгону  кинувся  у  воду.  Не  думаючи,  за  ним  поспішив  Олег.  Дівчина,  потерши  руки,    поглянула      на  речі,  що  лежали  на  бетонній  плиті.  Увагу  привернула    розстелена  сіра  футболка,  що  лежала  на  камінні,  дуже  близько  до  води.    Вона    підхопила    рукою  футболку  й  голосно  сказала,
-  О,  ще  трохи  і  у  воді  буде….
Від  здивування  округлилися  очі,  коли  побачила  два  пакети  з  доволі  величенькими  карасями,    відкопилила  нижню  губу,
 -  Ух!  Оце  уловчик!
 Озираючись  на  всі  сторони,    швидко    накрила  пакети  з  рибою.  Хлопці    стрімко  пливли  від  берега.  Вона  ж  ,  примітивши,  що  пливуть  не  озираючись,  всміхнулася  й  про  себе,  
-  Не  бачили,  от  і  добре….  Гарненько  порибалили,  молодці!.  
Направилася  у  воду..  йшла  повільно.  Ногами  від  себе  відштовхувала  воду,  декілька  раз  нахилялася,  набирала  воду    у  долоні  й  хлюпала  собі  на  плечі.  Вода  приємно  сповила  тіло  по  самі  груди.  Легким  рухом  руки    закрутила  волосся  під  резинку,  задоволена  шубовснулася  у  воду.  
Хлопці,    пропливши  метрів  сорок,  трималися  на  воді.    Розчервонілий    Вадим    дивився  на    Олега,
-  Ти  її  знаєш?
У  відповідь  крутнув  головою,
-  Та  ні  вона  не  наша    і  в  таборі  відпочинку    теж    такої  не  бачив.
-  А  може  це  хтось  з  дачників  ,  –  розводячи  рукою  по  воді  сказав  Вадим.  І    дразливо  продовжив,
-    Але  ж  гарна!  Сексуальна  така!    А  бачив  перси  які!  Немов  дві  груші,  ото  б  доторкнутися  рукою,    відчути  ніжність,  тепло,  торкнутися  губами  …
Олег    сердито  з  усієї  сили    правою  рукою  вдарив  по  воді  в  сторону  друга,
-  Так,  замовкни,  підкидаєш  у  вогонь  дрова  !  Хай    в  нас  гарячка    відійде,  охолонемо  трохи…
Обличчя  Вадима  світилося  від  феєричних  думок,  наче  попав  промінь  сонця,  примружував  очі,
 -  А  може  познайомимося?    Така  довгонога  красуня!  Що  скажеш?  Чи  може  справді,  вже  додому    будемо  збиратися?
-  Зачекай,  не  гони  коні,  повернемося,  а  там    буде  видно,-  занурюючись  у  воду  відповів  Олег.
   Марина  не  наважилася  пливти  до  хлопців,  хто  знає,  що  за  одні,  може  у  них  мухи  в  голові.  Плавала,  примружувала  очі  від  сонця  і  інколи  хитро,    з  усмішкою    позирала  до  них.  А    вони  мабуть  таки    нічого.  Напевно  місцеві  рибалки,  видно  без    автомобіля,  а  можливо  за  ними  хтось  має  приїхати  -    копошилися  думки.  Наче  про  щось  замислившись,  посміхнулася,  лягла  на  спину,  розставивши  руки  й  ноги,    лежала  на  воді.
   Зовсім  поряд  плескіт  води,  привернув  її  увагу,  хлопці  підійшли  близько.  Вона  відразу  стала  на  ноги  й  ледь  підійнявши  голову  вверх,    поспішила  на  берег,  вони    повільно  йшли  слідом  за  нею.  
Вадим  підморгнув  Олегу,  вирішив  поспілкуватися  з  дівчиною,
-  А  погода  класна  сьогодні,  водичка  тепла…    А  тобі  як?  
-  Так!  Гарна  водичка  й  чудовий  день!  Це,  що  привід  до  знайомства?  
 Хлопці    розстелили    великий    махровий    рушник,  лягли  на  нього  ниць,  позирали  один  на  одного.
Майже  поруч    Марина  розстеляла  свій  рушник,
-  А  ви  так,    нічого  собі    -    горобчики,  можна  й  познайомитися    та  чи  варто,  я    ж  не  місцева.  Так  собі,  залітна  пташка  і  все.  Гадаю  хоч  земля  і  кругла,  але  навряд    колись    здибаємося.
 Лягла  на  рушник  спиною,  розставивши    руки  в  різні  сторони,  
-  А  ви    добре  плаваєте!    Так  швидко,  я  так  не  вмію…
Хлопці  переглянулися….    Вадим    встав,  кивнув  рукою  до  ставка,
-  А  хочеш  я  тобі  лілій,  отих,  білих  принесу.
-  Так  вони  ж  далеко,  -  мило  посміхнулася  дівчина  й  продовжила,-  Прямо  отакі  сміливі?
   В  пакеті    задзвонив    телефон,  зазвучала  музика,  за  мить  дівчина  витягла  його,  відійшла  в  сторону.    Хлопці  тільки  й  почули  ,  -  »    А  чому  так  швидко?  Ну    добре  тату,  добре!  »
Олег    ліг  на  спину,  закинув  ногу  на  ногу,  дивився    в  блакитне  небо,
-  А    давайте  всі    зараз  попливемо,    он  туди,  під  пагорб,  це  недалеко.  Сама  вибереш,  яку  душа  побажає,  може  жовту  захочеш.  Ми    тебе  підтримаємо,  чи    ти  боягузка,  не  наважишся  з  нами  пливти?
 Запала  тиша…  Марина  присіла    склавши  під  себе    ноги,  ледь  прихилившись,    надавлювала  кнопки  в  телефоні.  Вадим  намагався  не  дивитися  на  її  груди  та  погляд  сам  прилипав,  як    та  оса  до  меду.    Олег  помітивши  торкнувся  його  руки,
-  То,  що,  як  ні,  то  ми  мабуть  будемо  додому  повертатися.
Вона  поклала  телефон  в  пакет,
-  А,  що  слабо?  Здрейфили!  Я  так  і  повірила,  що  ви  так  далеко  попливете.
Вадим  пхикнув,
-  Нікому  не  слабо!  Давай  Олеже,    покажемо  їй,  як  наші  плавають.
Вони  з  розгону  кинулися  в  річку,    кілька  раз  пониряли,  а  потім  швидко  попливли    в  сторону  лілій.  
   За  кілька  хвилин,  по  дорозі    помітила  свою  автівку.  Вона  поспіхом    у  свій  пакет  поклала  один  пакет  з  рибою,  саме  з  тією  рибою,  що  наловили  хлопці.  Позирнула    на  хлопців,  ті    вже  майже  допливли  до  лілій.  Рукою  з  волосся  зняла  резинку  й  махнувши  рукою,  пробурчала,
-У  одного  забрала,  а  в  другого  ні,  так  не  чесно.  Хай  знають  наших,  міських…  Хай  запам`ятають  незнайомку.
 І  прикривши  халатом  другий  пакет  з  рибою,  підхопила  рукою.  
-  Важкувато,    але  нічого….  
Ту  футболку,  що  була  зверху  риби,  поспіхом  розстелила  на  камінець,  подумки  тішилася  -  нехай    відразу  не  побачать,  ото  буде  сюрприз.  Перевалюючись  з  ноги  на  ногу,  поспішила  до  автівки,  батько  вже  розвернувся    і  під`їхав  до  неї,  через  вікно  здивовано  запитав,
-  Ти,  щось  несеш  чи,  що?
-  Це  хлопці  пригостили,  гарних  карасиків  наловили.  Такі  щедрі,  тож  не  відмовлюся.    Юшки  наваримо,  тут  і  на  тараньку  до  пивця  досить,  кажуть  сьогодні  добре  клювало.
 Хлопці  ж,    набравши  по  кілька  лілій,  саме  розвернулися  пливти  назад,  побачили,  як    дівчина  сідала  в  автівку.  
   За  мить    під  колесами  різко  здійнялася  пилюка.  Автомобіль  набирав  швидкість,тихий  гул  розстелявся  над  річкою,топився  в  ній…  
   Вадим  здивовано  до  Олега,
-  Ти  подивися,  навіть  не  дочекалася,  покидаймо  ці  лілії,  до  чого  вони  тепер…    Гайда,  повертаємося  до  берега.
-  От  трясця,  навіть  не  познайомилися.  Але  ж  красива,  -  майже  кричав  Олег.
Хлопці    подалі  від  себе  відкинули  лілії,  намагалися  якнайшвидше  добратися  до  берега.
     Часто  переводячи  подихи,  нарешті  попадали  на  рушник.  Олег    хіхікнув  й  голосно,
-От  два  дурні.  Така  рибка,  ну  красуня,  може  з  містечка,  здається  роками  така  ж,  як  і  ми.  Хоча  б  ім`я  дізналися,  чи  номер  телефона  взяли,  от  два  турки,  була  рибка  в  сітці  та  втекла..
Декілька  хвилин  відпочинку  й  хлопці  збиралися  додому.  Вадим  підскакуючи  на  одній  нозі,  одягав  штани  й  до  Олега,
-  Поклади  рушник  в  сумку  і  давай  в  темні  пакети  заховаємо  рибу,  наавщо,  щоб    всі  бачили    та  заздрили  нашому  улову.
Нічого  не  помічаючи,  підхопив  свою  футболку,  очі    застигли  від  подиву,  чоло  покрилося  потом,  язик  прикипів  до  піднебіння.    Ледве  видавив  з  себе,
-  Олег  подивися  сюди….
Хлопець,не  звертаючи  уваги  на      обличчя,  згинаючись  до  сумки,  весело  запитав,  
-І  що    там  нового    я  не  бачив?
Від  побаченого,  здивовано  кліпав  очима.  Не  міг  повірити,  все  це  сприйняти,    на  обличчі  почервонів,    мов  варений  рак.    З  силою,  долонею    стукнув  себе  по  лобі  й  голосно,
-От  телепні!  Оце  так  краля!  Оце  так  довгонога  красуня!  Оце  так  незнайомка!

                                                                                                                                                                     серпень      2019р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2019
автор: Ніна Незламна