Ще не осінь…

То  ще  не  осінь,  ще  не  осінь,
То  тільки  серпня  тепла  мідь,
То  павутинка  у  волоссі
З  далеких  зоряних  століть.

То  тільки  подих  вересневий
З-за  хвіртки  літньої  пори.
І  липи  ці,  що  наче  леви,
Ховають  золото  між  грив…

То  ще  вирують  свіжі  соки
У  пору  щедрих  врожаїв!
Ще  обрій  твій  такий  високий,
І  перша  зморщечка  між  брів  –

Це  тільки  розчерк  ледь  помітний,
Який  залишили  роки.
Нехай  позаду  буйний  квітень,
Та  є  ще  серпень  палахкий.

То  ще  не  іній,  чуєш,  жінко!
То  зацвітає  деревій.
Ще  спомин  юності  барвінком
Так  свіжо  дихає  з-під  вій.

Іще  дитинство  там,  за  рогом,
Ти  тільки  руку  простягни.
Хай  не  нащупаєш  нічого,
Та  вчуєш  дихання  весни.

То  кілька  аркушів  століття,
В  якому  твориш  і  живеш.
Ти  ще  повторишся  у  дітях
І  у  нащадках  їхніх  теж.

Де  ж  ті  літа  вітроволосі?
Гукнеш  –  і  серце  стисне  щем…
Хіба  ж  то  осінь?  Ні,  не  осінь,
То  тільки  серпень  із  дощем.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844703
Рубрика: Нарис
дата надходження 11.08.2019
автор: Наталя Данилюк