Тамарі Миколаївні Селіверстовій – 45

                                                             

Вітрильник  життя  відпливає,
Команді  віддано  кінці,
Та  пам'ять  назад  повертає:
Неначе  я  там  в  Трускавці.
…Ось  раптом  в  їдальні,  у  залі
Неначе  пройшов  НЛО:
Мужчини  жувать  перестали,
Бо  щелепи  з  дива  звело.
То  дама,  як  сонечко  ясне,
З’явилась,  як  перша  весна,
Така  ж,  як  богиня  прекрасна,
Неначе  модель,  чарівна.
Жіночі  розсипала  чари,
(у  двох  нас  обличчя  німе):
- То  ж  будьмо  знайомі,  Тамара!
Єгорович  «бе!,  а  я  «ме»
В  тарілки  носи  устромили,
Сиділи,  як  ті  лобурі,
Путівки  к  бісам  погоріли,
В  огнистім  промінні  зорі.
Вже  півтора  року  удома,
Вмикаю  «ТВ»,  хай  реве,
Чатую  екран:  десь  же  Тома
У  Олександрії  живе.
Гортаю  довідників  томи,
А  смуток  аж  серденько  рве:
Гарненька,  як  зіронька,  Тома
В  Олександрії  живе.
І  знаю,  що  стріну  не  скоро,
Точніш,  не  побачу  повік,
І  знаю,  що  є  в  неї  Жора
Коханий  орел  чоловік,
Є  донечка,  що  вже  у  парі,
Є  внучка  (росте  як  з  води!)
Але  наша  мила  Тамара  
У  серці  хай  буде  завжди!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844473
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2019
автор: САВИЧ