Велетень - дуб крислатий, розлогий чорніти став від горя й болю.
Кров у мене холоне від вигляду його тяжкої недолі.
В*яне листя, сохне, гине без надії, гордий вітер тривоже.
Тихо схлипують гілки сухі, вже огидло це лихо негоже.
Дуб кричить безмовно світу: "Допоможіть мені і лісам, землі."
Мов благає: "Люди! Дайте нести нам життя на зрілому стеблі."
...Знов минає рік за роком, зникають ліси до самої межі.
Ставим справу на своєму...Всі природи муки - наші,не чужі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844324
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2019
автор: Маг Грінчук