Знову темрява, повсюди
Чи то сніг, чи дощь... нудьга.
Ходять хаотично люди,
Мов в незримих ланзюгах.
Як не впасти у неволю
І поволі як усі
Перейняти крихту долі,
Що веде у путьму снів.
Як вигучуючи "досить!"
Йти своїм шляхом, забув,
Що ти теж з собою носишь
Ті жахи, що проклянув.
День в душі і сонце світить,
Наче б так було завжди,
І ніщо це вже не змінить,
Ні недоля, ні дощі.
Зовні темрява, но досить,
Досить жити як усі:
Мрія значиміть приносить,
Мусить жить у всій красі.
Люди мешкаюсь без цілі,
Але я... я же живий,
Бачу ціль і в своїм тілі
Той же молодецький бій.
Бій за прагнення свободи
Повсякденного буття.
Хай буденні дні, негоди
Не зломають моє Я.
Треба буди не лише там...
У глибинному житті,
Житя - я, а зовня - решта,
Решта снів у забутті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844184
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.08.2019
автор: Дмитро Коробейніков