Шуміло море, відчувало душу
Краплинами торкнулося лиця.
Тобі водице розповісти мушу,
Що ранить моє серце без кінця.
Невидимою ниттю горизонту
Пов'язані мої із ним життя.
Хоча б на мить, як у німу дрімоту
Поринути в солодке забуття
Із хвилею нестриманих обіймів
З відливом понестися в глибочінь,
Як у старих і добрих кінофільмах
Дивитися в щасливу далечінь.
Стікали краплі, чи то може сльози
Солоні ж бо однаково вони.
А з ними сповідь у морську безодню.
Відвели нерозумну від біди
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844067
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2019
автор: Болтян Світлана