Так б'ється скло із завтра, бо обман,
Тріщить по швах примарний світ ілюзій...
Реальність вже давно нам склала план,
Хоч "нас" нема, закоханих дифузій...
Замкнене коло душить в котрий раз...
На те воно й замкнене, шоб душити...
А зараз ще й поранить жалем скла,
Що так хотіло мріями ожити,
Теплом любові, під ногами біль...
Як добре, що не в серці, вкотре скажеш...
А я мовчу, зніміла заметіль,
Бо скло то лід, яким ти в мене всадиш-
Пекучим 'мусиш', ненависть жива
І заметіллю більше не вщухає...
Я ріками- надіями спливла,
Бо всюди лід, що сонця не чекає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2019
автор: Квітка))