До чого іде цей дощ…

Я  для  тебе  -  ніхто,  і  звати  мене  -  ніяк...
В  наших  коротких  розмовах  не  звеш  мене  на  ім'я.
І,  щоб  я  не  говорила  -  здебільшого  ти  мовчиш.  
Лиш  інколи,  наче  крізь  силу,  бува,  щось  озву́чиш.

І  чим  далі,  тим  глибшою  робиться  тріщина  ця,
Що  я  ще  можу  зробити?..  Лиш  написати  вірша́.
Та  навіть  вірші́  не  чіпають  закриту  душу  твою,
Все  виглядає  намарно,  напевно  я  все  ж  піду...

Напевно  треба  зали́шити  тебе  там,  де  знайшла.
Хоч  це  дуже  не  просто,  адже  звикла  уже  душа.
І  не  лише  моя  звикла,  але  й  твоя  також.
Та  ти  ще  не  розумієш,  до  чого  іде  цей  дощ...

Бо  поки  я  переймалась,  чому  все  між  нами  так,
десь  пташка  моя  літала,  мені  десь  світив  маяк,
для  мене  писав  хтось  вірші,  чекав  хтось  мої  листи...
Колись  поговоримо  більше,  а  зараз  -  мене  відпусти...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2019
автор: Tanita N