Листопад струменить холодним дощем.
Душу зсередини викручує черв.
Зайдеш у квартиру, розігрієш вечерю,
Нальєш собі випити…
Напевно, щоб забути блиск тих очей?
Зрозумієш тоді, що даремно на неї кричав.
Усвідомиш – через тебе той блиск не згасав,
Доки не почалось побиття.
Ревнощі, сльози, удар -
Яке вже тоді каяття?
Хіба так «спускають пар»?
Повір, такий чоловік не потрібен.
Звинувачувати вона вміє сама.
А щасливий блиск у очицях
Ніхто їй, крім тебе, не дав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842735
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2019
автор: Марфа Олександрівна