Якнайдалі тікаю від спогадів,
Вже не літаю від твоїх поглядів.
Навіть у снах і світлинах, де я в надійних обіймах,
Навіть у хмарах від нас лишився лиш спалах.
Від граду думок вимиваю образи,
Здолаю досаду убивчої фрази.
І влада очей, кольору темних ночей,
Потоне у морі щоденних речей.
Здужаю, перечекаю, нарешті себе не лякаю.
Може обдерті спомини і зневажаю,
Боже, як я за тебе переживаю!
Отже, кохаю. Досі кохаю...
Здіймаю німі снігопади уяви,
Негоже забутись у круговерті Чиєїсь появи.
Негоже попіл на серці лишати,
Бо Іншому потім рубці заживляти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842677
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2019
автор: Таня Дробот