Затримка літака (поема)

Подивився  я  в  калюжу:
У  калюжі  лист  пожовклий.
Прочитав  я  лист.  Кленовий.
Лист  від  тебе.  Лист  мені.
Пишеш  ти:  «Життя  хрінове.
Вже  літак  на  злітній  смузі.
Оголошено  посадку...»
Далі  –  смайлики  сумні.

Розумію:  не  встигаєш.
Як  же  так?  –  Біда  та  й  годі.
Що  ж  –  в'яжу  на  вузол  небо
І  ховаю  у  рюкзак.
Приголомшений  диспетчер  
Миттю  з  будки  вибігає:
«Боже  мій!  Пропало  небо!
Не  злетить  тепер  літак!».

Пробігає  стюардеса,
А  за  нею  бортмеханік:
«Як  це  так?  -  Пропало  небо.
От  -  було  і  вже  нема...»
«Відміняєм  рейс?»  –  «Напевно!».
Далі  що?  –  Танок  із  панік.
Панікують  пасажири.
Навкруги  лише  пітьма.

«Небо!  Небо!  Де  ти?  Де  ти?»  –
Хтось  кричить  (точніше  –  виє).
Хтось  звертається  до  Бога.
Показились  геть  усі.
Я  такий  –  душа  поета  –
Посміхнувся  (я  це  вмію).
Просто  вийшов  на  дорогу
І  –  до  тебе.  На  таксі.

Чорним  болем  пілигрима
Ти  писала  дивні  вірші.
У  зло-болісному  блюзі
В  них  братались  Бог  і  чорт.
Я  зайшов  –  і  зникла  рима.
Говорю:  «Мені  повір  же:
Твій  літак  на  злітній  смузі.
То  ж  –  гайда  в  аеропорт!»

Ти  повірити  не  хтіла.
Прокричала:  «Ні!  Не  треба!
Відчипися!  Йди  додому!
Я  не  встигла!  Вийшов  час!».
Я  відкрив  рюкзак  (от,  діло!)
Ну  а  там  -  на  вузол  небо.
Далі  –  просто  до  судоми:
Віршеблюз  –  літакоджаз!

Знов  -  таксі  (в  нім  не  засну  я).
Поліцаї-імбіцили.
Перехрестя.  Світлофори.
Шлях  з  безодні  до  мети.
Щастя  все-таки  існує.
Є  рюкзак.  Є  небо  ціле.
Ну,  скажи,  -  конкретна  фора:
На  літак  встигаєш  ти.

***
В  аеропорту  тим  часом  істерика  тотальна.
Позвали  єпископа  з  архемандритом.
Читають  молитви.  Торкаються  сакрального.
Журналісти  роблять  сюжети  занадто  колоритні.
Мовляв,  сьогодні  там-то  й  там-то  о  такій-то  годині  небо  зникло  безслідно.
Беруть  інтерв'ю  в  диспетчера  –  головного  свідка.
Намагаються  з'ясувати  що  за  цим  усим  послідує.
Диспетчер  розповідає  деталі.  В  його  руках  -  іконка  і  церковна  свічка.

Звичайно,  все  це  виглядає  не  надто  правдиво.
Журналістам  доволі  складно  все  це  коментувати.
Тут  під'їзжає  таксі.  З  нього  виходжу  я,  кажу:  «Зараз  буде  диво!».
І  починаю  дуже  повільно  небо  з  рюкзака  діставати.

***
Пройшло  години  дві.  Не  більше.
Летів  літак.  Був  дивний  вечір.
І  ти.  І  я.  І  наші  вірші.
І  десь  за  обрієм  диспетчер.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842411
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.07.2019
автор: Юрий Чабан