Відшуміло, відбуянило весілля,
Відлилась горілочка дзюрком,
Залишився в тещі жити милий,
Тобто, став, як кажуть, приймаком.
Скільки їх сатирики клепали!
Скільки приказок, усмішок і пісень
Про безправ’я приймакове склали
У минулий і сучасний день!
Та й якщо у прийми йде відважний,
Його доля не така й тяжка.
То ж давайте прослідкуємо уважно,
Яка доля в цього приймака.
В перший день піднявся ще раненько,
Теща й жінка у постелі ще лежать,
Лад навів у хаті він хутенько
І пішов сніданок готувать.
Зашкварчало, зашуміло, зашипіло,
У посудині забулькала вода.
- Доню! – каже мати. - Оце діло!
Це ж Господь послав нам благодать.
Жити будеш як ота цариця,
Вік не будеш діла ти робить,
Наш зятьок, як видно, справжній лицар,
На руках тебе буде носить!
Пахощі смачні – по всій квартирі.
Зять по чвертку в магазин сходив,
Стіл накрив і, як годиться, щиро
Жінку й тещу снідать запросив.
Теща глянула і сплеснула в долоні:
- З таким зятем довго можна жить!
Після чарочки у двох – і мама, й доня
Уплітають, аж за вухами тріщить.
- То смачний, - питає зять, - сніданок?
- Ой, чудовий! Як нам повезло!
- То ж послухайте, хороші мої дами:
Щоб мені щодня отак було!
[i]4-5.09.1995 [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2019
автор: САВИЧ