Заплелись роки у сиві коси,
та квітують квіти під вікном...
На траві щоранку свіжі роси
дихають незвіданим добром...
Я дивлюсь на квіти...Й оживають
мрії ті далекі золоті,
що від них і рани заживають,
а можливо квіти ті святі?..
Легко по траві ступаю боса,
відчуваю лагідність роси,
вітерець торкає мої коси
і душа німіє від краси...
Заплелись роки у мої коси,
та не зникли помисли ясні,
і скотились непомітно сльози,
від них легше стало вмить мені...
І я переповнююсь думками,
згадуючи роки молоді,
мріями лечу в село до мами,
хоч жилося важко нам тоді...
В мами коси рано побіліли,
тато не вернувся із війни,
ми її із братом розуміли
і допомагали як могли...
Та нема вже в мене мами й брата,
і давно живу я вже одна...
Постаріла я і моя хата,
пам"ять лиш лишилася жива...
Заплелись роки у сиві коси,
та не розгубили що було...
Ті роки як з відстані покоси,-
нинішнє з минулим заплело...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842023
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.07.2019
автор: геометрія