Це днів моїх осіння позолота
Очі примружені і стиснуті уста
Шістдесят дев’ять прикотились до порога
Горбиться спина і сила вже не та.
Відбитки років сховалися у зморшках
А голову покрила сивина
Батьки і брат - за них несу я ношу
У цьому світі де іде війна.
Я лиш глядач сьогоднішньї драми
Без гучних оплесків і виплаканих сліз
Безжальна старість шмагає батогами
Котиться в прірву мій домашній віз.
Виросли діти і мужніють в часі внуки
І вже на них тримається цей світ
Колись і їм були потрібні мої руки
А зараз я такий собі звичайний дід.
Ще не здаюся на милість переможців
Пишу вірші про сьогодення,про село
У спогадах ще там,де сходить Сонце
І не сумую що осінь впала на чоло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842016
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2019
автор: wanatol