Після нас

"Після  нас  хоч  потоп"  бо  мені  не  вертатись  сюди,
Бо  мені  не  хворіти,  нащадкам  на  стіл  не  дивитись,
Назавжди́  наживусь,  а  усе,  що  за  мною  –  зажди!
Я  лишу  тобі  світ,  в  целофановий  саван  сповитий.

Ми  природі  насипали  в  очі  потовчене  скло,
Немовлятам  в  колиски  поклали  базальтову  вату,
В  соцмережах  у  нас  не  один  гламурований  клон  –
Ми  без  шкіри  у  них,  втім,  боронимо  межі  привату.

Після  нас...  а  насправді,  що  буде  колись  після  нас?!
Ми  зайшли  як  орда,  не  володарі,  навіть  не  гості,
До  артерій  землі  націдили  отруєних  мас,
Океан  завагітнів  сміттям  і  виношує  острів.

Вже  онуки  не  знатимуть,  як  смакували  меди,
Як  пили  із  криниць.  І  спитають  "А  хто  винуватий?!"
Що  немає  води  –  бо  діди  досягнувши  мети,
Замість  того,  щоб  жити,  навчили  отців  споживати.

Наше  пекло  і  деяких  з  нас  не  на  жарт  допекло,
Хоч  прогризли  тунелі,  у  космос  штрикнули  ракети.
"Хай  би  зараз  потоп!"  –  видихає  скалічений  слон
І  зітхає  дельфін,  задихаючись  рваним  пакетом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841852
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2019
автор: Марґо Ґейко