Приховала нічка зорі, поміж хмари – перли
Ясноокий місяченько, ховався за обрій
В самоті посеред поля, почуття завмерли
Мабуть тільки, я тут зможу, знайти собі спокій…
Вже й світанок, в очі глянув, любо подивитись
Чудо барви, в піднебессі й золотисті стрІчки
Геть печалі, відкинути й цим насолодитись
Й дуже хочу, час вернути й побродить вздовж річки…
Зранку м`ята, п`янко пахне, голову дурманить
Босонога йдеш назустріч, ти моя кохана
Скрізь намисто, розсипане, трава роси ронить
Немов знову, тебе бачу, ні це все омана…
Розійшлись, наші дороги, ті слова любові
Лише чула, стрімка річка, понесла далеко
Ми ж з тобою, моє сонце, раділи розмові
Тій душевній, і відвертій, забути нелегко…
Вітерець гойдає листя і злегка тріпоче
Торкнувсь сивого волосся, свіжість б`є в обличчя
Хай би знову, тебе зустрів, серденько так хоче
Почуття, ще тліють в душі, бо ця любов вічна…
02.07.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2019
автор: Ніна Незламна