І день і ніч і день і ніч-
ось так старіє білий світ.
Життя ось так наше минає,
а старість до землі нас нахиляє.
Схиливши голову-йдемо,
життєву ношу,нашу несемо.
Незамічаючи,що ноша не легка,
прискорюємо крок а сили вже нема.
Не озираючись штовхаємось щоб йти,
просунувшись-давай що сил бігти.
А що позаді-позаді все життя,
життя прожив а хто в нім я?
Прожив життя а ще нежив для себе-
завжди було щось в чомусь були потреби.
Хоч слава Богу живу-не жебракую,
але щоб так якось і негараздую.
І розумію,що статок-це життя,
більшого богатства у мене не було і нема.
Та у суєті життєвій про нього всі забули,
як обміняли ми життя нагроші-і не збагнули.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841668
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2019
автор: Бабич