Іду степом по стежині, вона ж барвінкова
Сині квіти попід ніжки та й роса ранкова
Ноги пестить і лоскоче, яка насолода
Кажуть люди, що щаслива, не зів`яла врода…
Іду степом де не гляну, маки і волошки
Мабуть і я, як ці квіти, маю сині очки
Й пухкі щічки, червоніють, як побачу хлопців
Кажуть люди, що достатньо маю охоронців…
Відгуляли нині свято Івана Купала
І я теж, як всі дівчата віночок поклала
По річечці, при низині, де вода, тихенька
І просила свою долю, щоб була, добренька….
Мов русалонька в гаєчку, голівку схилила
Скажи ж врешті моя доле, в чому завинила
Та вода вінок понесла нащо так далеко
Мов у вирій закрутила, на серці не легко….
Ні один з них не наваживсь, віночок спіймати
Хитрий погляд, в безнадії, не треба страждати
Шлях тернистий, не для мене, тож не суди строго
Щоб життя немов той терен, двом нема дороги….
Іду степом по стежині, вона ж барвінкова
Сині квіти попід ніжки та й роса ранкова
Ноги пестить і лоскоче, яка насолода
Ой, боюсь так час спливає, геть зів`яне врода…
Чи сприйму красу земную, хоч на неї схожа
Чому долю, важку маю, чому не пригожа
До кохання, до любові не знайду стежини
Маю вдосталь охоронців, чом самотня ж нині….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841659
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2019
автор: Ніна Незламна