Коханню мало лиш окрайця

Коханню  мало  лиш  окрайця,
Йому  потрібно  зразу  все,
А  там  чи  крайся,  чи  не  крайся,
Чи  жди,  що  мимо  пронесе...

Так  і  Даринка  –  виглядала,
Вірніше  –  легітно  жила,
Допоки  хлоп  один  зухвало
Їй  спокій  не  спалив  до  тла.

Пилип  –  завидний,  не  ледачий,
Недолік  мав  лише  один:
Дівчатам  голови  мантачив
Та  забивав  між  ними  клин.

І  навіть  зовсім  гонорові
Стелились  травами  до  ніг.
Не  обіцяв  Пилип  любові,
Та  вго́вкати*  усяку  міг.

Це  потім  вже  Даринка  взнала,
Що  зветься  спосіб  той  «пікап»,
І  вийняти  ядуче  жало
Не  кожний  може,  наче  раб,

Який  ярмо  своє  леліє,
Не  рветься  волі  досягти.
Принадні  миті  ейфорії  –
На  валер’яну  йдуть  коти.

Гарем  принижував,  тиранив,
Самооцінку  покоряв,
Лишав  незгойно-рвані  рани
І  позбавляв  найменших  прав,

Та  упокорені  готові
Терпіти,  ждати  казна-що.
Страждання  всі  –  від  нелюбові,
Який  би  принц  там  не  прийшов.

Даринка  в'янула  в  нещасті,
Марніли  голос  і  лице,
Бо  я́к  поділений  на  частки
Їй  власний  Всесвіт  піднесе?..

В  коханні  –  мало  лиш  окрайця.
Від  себе  в  мрію  не  втечеш.
Любов  не  визнає  ерзаців*,
Як  і  оман  довіри  -  теж.

*Вго́вкати  -  вмовити.
*Ерзац  -  замінник.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841264
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2019
автор: Оксана Дністран