Ти чого прийшов у сад так рано?
Я із червнем ще не встигла розпрощатися.
Вибач, що невмита і заспана –
Солов’ї гукали дівуватися.
Щож, проходь, присядь під абрикосом.
Відпочинь – здолав нелегкий путь.
Хочеш, постелю тобі покоси.
Хочеш, бджоли меду принесуть.
Мучить спрага? Повні діжі крапель
Літні грози-громовиці налили.
Із малиновим варенням смачних вафель
Дні спекотні вчора напекли.
Не спіши…Зажди… Я дуже швидко.
Все зроблю в господі – і в садок.
Постелю стару барвисту свитку,
Сяду біля тебе, мій дружок.
Ти прийшов на зустріч знов з квітками.
Килимом встелив мені до ніг
Маки чорноокі з волошками,
Перше яблуко поклав на мій поріг.
Добре так… з тобою обійматись…
Під мелодії пшеничних жовтих нив.
У коханні пАлкому купатись
Аж допоки півень не збудив.
Ти куди? Як? Вже пора в дорогу?
Як, вже серпень стукає в вікно?
Стомлені твої спочили ноги?
Хоч скуштуй малинове вино…
Ні… Як шкода… що ж чекати буду…
Ти заходь, хоча би раз на рік.
Цього липня вік я не забуду,
Щастям серце ти мене обпік.
Ти чого в садок прийшов так рано?
Я із липнем ще не встигла розпрощатися.
Вибач, що невмита і заспана –
В літні ночі гріх не закохатися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840974
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2019
автор: Волинянка