– Матінко, матусю, ось і тепле літо!
Мальви кольорові заплітають тин.
Зрошені росою, зорями сповиті,
Лагідно зігріті сонцем золотим.
Тягнуться угору в сонячних загравах.
Мовби зазирають в неземні світи.
Більше не прилинеш, та вони чекають,
Що можливо прийдеш у бентежні сни.
Вже і матіола цвітом сіє рясно,
Навкруги розливши пряний аромат.
Нічка розпустила довгі, чорні пасма,
В думах зажурився престарілий сад.
Згадує напевно, як колись з тобою
Чарувались співом чарівних цикад.
Як у чарах ночі шелестів листвою,
Ґрона розпустивши, білий виноград.
– Матінко, матусю! Ох, якби ти знала,
Як мені бракує мудрих слів, порад.
І чому з домівки ти пішла так рано,
А стежина вперто не веде назад?
Вмовити не можна невблаганну долю,
А душа і досі сумом цебенить.
Часто йду в дитинство навпрошки з тобою,
Згадуючи кожну, неповторну мить.
– Матінко, матусю, ось і тепле літо!
Мальви кольорові заплітають тин.
А ти сяєш зверху ніжним оксамитом,
Променем зірковим, сонцем золотим.
04. 07. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2019
автор: laura1